Удень Хорман передав по акту аеродром командуванню повітряної армії. З цієї нагоди відбувся обід в офіцерській їдальні.
Савушкін, як наказав йому Хорман, чекав його дома. Рано-вранці вони разом поїдуть у Мінськ, де Хорман дістане нове призначення. Чемодани інженера вже були заштопані. Савушкін прокинувся від того, що Хорман щосили тряс його за плечі.
— Вставай! Вставай! Чорт тебе взяв!
Савушкін схопився й одразу все зрозумів. Наші літаки бомбили аеродром.
— Чемодани! — крикнув Хорман і потяг найбільший у машину.
На аеродромі вибухали фугаски, горіли літаки. Бомба влучила в бензосховище, до неба піднялася стіна білого вогню.
Машина рвонулася з місця й помчала по розбитій дорозі, яка обхідним шляхом вела до шосе. Хорман так розгубився, що включив обидві фари.
— Погасіть світло! — кричав йому на вухо Савушкін, але інженер мов оглух і гнав машину далі з засвіченими фарами. Савушкін погасив їх. Темрява чорною стіною стала перед машиною. Хорман різко натиснув на гальмо, чемодани з заднього сидіння попадали на їхні спини. Хорман вилаявся і виліз з машини. Слідом за ним виліз і Савушкін. Від аеродрому вони від'їхали вже кілометрів з п'ять. Наліт радянських бомбардувальників тривав. У чорному небі гули літаки, там, на аеродромі, раз у раз виростали вогненні кущі вибухів, але гуркіт їх здавався вже далеким і був схожий на грім грози, що відходила.
— Погано, Вольдемар, — сумовито сказав Хорман. Дуже погано. Німець — це орднунг… порядок. Де порядок? Аеродром — і нема зенітної артилерії. Нікс орднунг. Дуже погано, Вольдемар…
Савушкін, здавалось, був так переляканий, що не міг що-небудь сказати у відповідь. Він чудово розумів, про що каже Хорман. Залізничний состав із зенітними батареями, призначений для охорони аеродрому, наче крізь землю провалився. Він повинен був прийти ще п'ять днів тому. Одне з двох: або батареї самовільно захопив який воєначальник, або цей ешелон накрили партизани. І в тому і в другому випадку Хорман мав рацію: славнозвісного німецького порядку в цій історії не видно було.
Вони поїхали далі.
На світанні, коли попереду вже показався Мінськ, Хорман, втомлений, брудний, сказав посміхаючись:
— Ми виїхали з аеродрому до того, як прилетів Іван. Зрозумів?
Савушкін усе розумів.
День він провів у машині Хормана, охороняючи його чемодани. Машина стояла в затінку бульварчика біля величезної будівлі, в якій до війни був Будинок офіцерів. Хорман зникав на годину-півтори, потім прибігав, обмацував поглядам чемодани, говорив Савушкіну: «Ждемо, так треба», — і знову біг.
Коли вже стало сутеніти, він прийшов і повідомив:
— Є нова робота, Вольдемар, все в порядку.
Він розповів Савушкіну, як цілий день навколо нього йшла, як він висловився, боротьба порядку з безладдям. Справа в тому, що нове його призначення вирішилось ще три дні тому. А тутешнє начальство пробувало не підкоритися берлінському наказу, і цілий день дзвонило в Берлін, вимагаючи, щоб Хормана повернули на відбудову розбитого росіянами аеродрому.
— Але тут порядок мав перемогу, — сказав Хорман. — Аеродром більше не мій справа.
Ночували вони в готелі разом, в одному номері.
— Ти, Вольдемар, тримайся за мій рука, — сказав Хорман, ставлячи на стіл пляшку свого улюбленого рому й закуску.
Він сп'янів, як завжди, дуже швидко і знову впав у дику меланхолію, молов усяку нісенітницю, але жодного слова про те, що найбільше цікавило Савушкіна, — про нове своє призначення.
Вранці Хорман був бадьорий і веселий. Не снідаючи, вони упакували дві посилки його дружині і відвезли їх на військову пошту. Дорогою в готель Хорман засміявся і сказав:
— Велике місто — великий гешефт. Тепер ми з тобою маємо багато великий місто. Я одержував великий пост. Рейх дивиться на Хормана й каже: «Браво, Хорман!»
Поступово Савушкін з'ясував, що Хормана призначено нічним керівником будівництва оборонних укріплень тут, у Білорусії.
— Розумієш, Вольдемар, як добре, — говорив Хорман, — ти — моя машина, твій документ, і гестапо каже «пардон». А мій робота така: треба їхать Гомель, Борисов, Вітебськ, Мінськ, а ти там шукаєш товар і робиш свій реалізація продукти. Ми матимемо великий капітал… Розумієш?
Тепер відома і приблизна зона, де будуватиметься укріплення. Савушкін чудово розумів, що наближається до великої і важливої справи, заради якої можна піти на все…