«Він збожеволів, чи що?» — думав Кравцов, лаючи себе за те, що не перевірив добринінської вікторини. Але тепер було пізно, і нічого зробити вже не можна. Запитання поставлено. У залі гул. Хлопці радяться один з одним, і от над рядами звелася рука.
Добринін вийшов на авансцену.
— Ну, давай, давай!
Хлопчина в окулярах, з білявою патлатою головою, заговорив густим баском, ніби відповідав на запитання вчителя у школі:
— Це було в сімнадцятому столітті. Польські інтервенти захопили Росію й Москву. Мінін і Пожарський, які жили в Нижньому Новгороді, кинули клич створити народне ополчення для врятування Росії і Москви. Вони скликали велике військо, повели його на Москву і розгромили поляків. За це їм і пам'ятник.
— Правильно! Як тебе звуть?
— Кость.
— Кость має п'ять очок. Ідемо далі. Запитання четверте…
У Кравцова було відчуття, ніби він сидить на міні уповільненої дії, яка щомиті може вибухнути. Проте далі по ходу гри він поволі почав заспокоюватись. Добринін ставив найрізноманітніші запитання, і більше половини з них були пов'язані з датами, іменами її подіями, взятими з історії Німеччини. Правда, на ці запитання майже не відповідали. Але хіба в цьому винен організатор гри? А те, що свою історію хлопці знають, — це не дивно, вони ж вивчали її в школах.
На кінець гри Кравцов зовсім заспокоївся. Добринін під дружні оплески вручив приз — плитку шоколаду і книгу Гітлера «Майн кампф» патлатому хлопчині в окулярах, який відповів на сім запитань з десяти.
У коридорі заграла радіола, і молодь посунула з залу.
Кравцов трохи затримався, щоб вийти разом з хлопчиною, який у грі назвав ім'я Чапаєва. Це був кремезний юнак з серйозним і навіть сердитим обличчям. Він виходив із залу разом з приятелем. Кравцов пішов за ними й почув їхню розмову.
— Як би ти не вскочив з своєю відповіддю, — сказав хлопцеві приятель і озирнувся,
— А ти хотів би, щоб я сказав «Гітлер», га? — спитав його товариш похмуро, і той розсміявся.
— А вийшло здорово, всі кричали: «Чапаєв! Чапаєв!»
Вони загубилися в натовпі. Незабаром до Кравцова проштовхався ще збуджений грою Добринін.
— Ну, як? — тихо спитав він.
— Спочатку я злякався, — відповів Кравцов. — Але ніби все в порядку.
— Слухай-но, що я тобі скажу… Той хлопчак, в окулярах, книгу Гітлера засунув в урну, і всі, хто це бачив, засміялись.
— Дізнайся, хто цей хлопчина і де живе, — сказав Кравцов. — Поговори з ним. І ще он з тим, — Кравцов знайшов у натовпі свого сусіда по останньому ряду, — он бачиш, сердитий такий, зачіска на проділ?
— Бачу.
— Це він перший назвав Чапаєва.
— Гаразд. — Добринін пірнув у натовп танцюючих…
Вранці Клейнер викликав до себе Кравцова.
— Ну, як пройшов вечір?
У його запитанні Кравцов відчув ледь помітну іронію.
— Не зовсім так, як хотілося… — відповів Кравцов, думаючи, що Клейнеру вже доповів про вечір хтось із його співробітників. — У цьому розумінні особливо показовою була проведена нами вікторина. Звичайно ж, голови молоді ще засмічені тим, чого їх навчали в школі, і пропагандою комуністів. Взагалі з цією молоддю треба працювати й працювати, і це буде нелегка справа.
Клейнеру відповідь Кравцова явно сподобалась. Можливо, він чекав, що Кравцов почне розхвалювати вечір.
— Так, так, мені про цю вікторину розповідали, — сказав Клейнер. — Ця гра в Росії популярна?
— Так. І вона дуже допомагає з'ясувати думи й бажання учасників гри. По суті справи, це гра-допит.
— А що? Розумно, розумно. — Клейнер помовчав і сказав: — Я хочу, щоб ви знали, яких двох результатів ми чекаємо від цього задуму з місцевою молоддю. Переважну більшість її ми повинні підготувати до відправки в Німеччину як робочу силу. Я вже розпорядився, щоб у вашому клубі регулярно крутили фільми про життя в Німеччині й виступали оратори, які вміють добре змалювати німецьке життя. Але одночасно ми повинні відібрати для початку, скажімо, сотню найнадійніших, з них ми зробимо спеціальний загін, підпорядкований гестапо. Ви не бачили останньої кінохроніки про Кавказ?
— Ні,— ледь чутно відповів Кравцов, страшенно вражений почутим.
— У кінохроніці показано, — мовив Клейнер, — як спійманих партизанів розстрілює каральний загін, сформований з місцевих жителів. Не випадково майже весь випуск хроніки присвячений епізоду з розстрілом. Берлін надає величезного значення цій справі, і ви самі розумієте чому. Менше собак буде почеплено на нашу з вами фірму. Мені вже дзвонив про це сам Кальтенбруннер. Я гадаю, що саме ви і повинні підібрати надійних хлопців у місцевий загін.