Рудін прочитав:
«З приводу ваших вказівок «один плюс два» пропоную таке: я живу в будинку, який тільки вузьким провулком відділений від великого приміщення Всесоюзного радіокомітету. З свого вікна бачу там на другому поверсі великий кабінет якогось начальника. Він сидить за столом біля самого вікна. Можу легко його пристрелити. Відповідайте вашу думку. Марат».
— Що ви на це скажете? — спитав Фогель.
Рудін гарячково обдумував відповідь — утоми як не було.
— Він за характером не фантазер, цей ваш Марат? — спитав Рудін.
— Трохи є.
— А якщо в кабінеті сидить просто бухгалтер. Хіба така ціль варта життя агента? Адже після пострілу агента напевно ж знайдуть.
— Я теж так думаю, — погодився Фогель.
— Мені здається, — сказав Рудін, — що можна вчинити диверсію відчутнішу для противника, наприклад, висадити в повітря цей радіобудинок. Раз агент живе рядом, йому неважко це зробити.
— Не та людина, — сказав Фогель.
— Тоді треба йому підказати, як це зробити.
— Згаємо час, а Мюллер на зволікання не погодиться. Ви уявляєте, як Мюллер вхопиться за цю пропозицію! Його ж не переконаєш, і ми втратимо агента. А в нього, виявляється, така чудова позиція — поруч радіобудинок. Та якби він був справжнім розвідником, він би вже мав з десяток добре знайомих чиновників з радіо. А в руках цих чиновників найцінніша інформація. Але — на жаль! — Марату таке не під силу.
— Моя думка — краще висадити в повітря будівлю, — повторив Рудін. — Смерть якогось радіоначальника комуністи можуть просто приховати, а тут у центрі Москви раптом лунає вибух. І де? Радіобудинок. Навіть, коли не пощастить дуже пошкодити будинок, про це заговорить уся Москва. Моральний ефект буде колосальний… — Наполягаючи на своїй пропозиції, Рудін знав, що Старков знатиме про це від нього значно раніше, ніж розкачається до дії сатурнівський Марат. І знайти його буде неважко.
Фогель подумав і сказав:
— Так, так, ви маєте рацію. — Він підсунув до себе зошит і почав писати відповідь агенту.
— Я спробую умовити Мюллера, — сказав Фогель і, не показавши Рудіну своєї відповіді, передав зошит оператору.
Рудін вирішив розсердитися. Справді, навіщо Фогелю була потрібна консультація з цього приводу? Тут же зовсім не потрібне знання радянських умов!
— Все? — холодно спитав Рудін.
— Ні, Крамер, не все, — серйозно і багатозначно сказав Фогель. — Не допустити самовбивства свого Марата я міг би й без вашої консультації. Є оправа, де потрібна ваша порада. — Він вийняв з папки бланк радіограми. — Справа така. Один наш агент осідлав вашого Льва Толстого. Так, так, не дивуйтесь. Він базується під Тулою, в містечку Ясна Поляна, де колись жив Толстой. Ви знаєте?
— Звичайно. Там музей.
— Музей нас не цікавить. Головне завдання агента — залізниця і станція. Але базується агент у селищі при музеї, там він живе й працює. Це місце півтора місяця було в наших руках, потім ми звідти пішли. А приблизно через місяць, тобто на початку цього року, ми через лінію фронту просунули туди агента. Він влаштувався робітником по відновленню музею і, судячи з деяких ознак, осів там дуже міцно. На фронті він втратив око, у нього й кличка тепер Циклоп. Становище інваліда, увільненого від військової служби, і дуже хороші наші документи роблять його невразливим. Але, на жаль, на цьому його плюси кінчаються і починаються мінуси, з яких головний — відсутність необхідної розвідникові кмітливості.— Фогель розсміявся. — Решту мінусів можна і не брати до уваги. Мені доводиться по радіо водити його за руку, як рахітичну дитину. Проте дещо він все-таки робить. Місяць я добивався, щоб він завербував кого-небудь на допомогу собі. Наштовхував його на працівників залізниці. І от, нарешті, він повідомляє, що об'єкт для вербування знайдено. — Фогель глянув на радіограму. — Виконроб ремонтно-відбудовного поїзда. Що це таке? Виконроб?
Це скорочення слів: виконавець робіт.
Тобто, простіше кажучи, робітник?
— Ні. Він над робітниками, він безпосередній керівник роботами.
— О! — здивовано сказав Фогель. — Дивись, кого набачив наш одноокий! Загалом постать варта того, щоб на неї витрачати гроші?
— Цілком.
— Дякую, Крамер. Тенор ви можете йти досипати. Прошу вибачити, але справді ви були мені потрібні.