— За що ж вибачати? — сказав Марков. — Спасибі треба сказати за таке благородне діло.
— Благородне? — Матвєєв помовчав, задумався, схиливши голову набік, потім відкинув лозину, присів навпочіпки перед Марковим. — Значить, вам у місто треба, товаришу начальник?
— Так. І треба так туди добратися, щоб піхто нас не побачив. Вийде?
— Ого! — лісник засміявся. — Зробити так, щоб усі люди кругом стали сліпими, цього я не зумію. Але промести акуратно — це можна. — Він повільним поглядом обвів людей Маркова. — Правда, вас чималенько, а кожна людина свій шум робить. Але нічого. Значить, так: я зараз побіжу, погляну, що там у лісочку моєму. А ви будьте готові. Явлюсь… — Він підвівся і, хапаючись за горішину, різкими ривками підтягуючи тіло, став швидко вибиратися з байраку.
Марков дивився йому вслід і думав: «Оце те головне, чого не врахував ідіот Гітлер. Він лічив наші танки, а лічити треба було отаких людей, як цей лісник».
Марков покликав до себе Савушкіна, який сидів віддалік на камені і про щось напружено думав.
Ну як, є які-небудь пропозиції? — спитав Марков.
Поки що нема, — похмуро відповів Савушкін, сідаючи біля Маркова. — Вся штука в тому, де я зможу з ним зустрітися.
— Це так, — погодився Марков. — Але я думаю, розрахунок треба будувати на тому, що зустріч відбудеться, звичайно, не на території гарнізону «Сатурна».
— А якщо він звідти не виходить? — спитав Савушкін.
— По-перше, це треба ще встановити. По-друге, може, нам у цьому посприяє Рудін?
— Не вмію я гадати на гущі, голова в мене не так влаштована. — На обличчі Савушкіна було страждання.
— А ви все-таки погадайте, — сухо сказав Марков. — Припустімо, що він виходить за межі гарнізону. Як ви з ним заговорите?
— Тоді вже легше легкого… Я все думаю, як з ним зустрітися, там, у гарнізоні.
— Такої зустрічі не буде, — повторив Марков. — І нічого легкого теж не буде. У вас, Савушкін, буде операція складна, гостра, і ви матимете справу з людиною небезпечною. Ще раз прошу це врахувати.
— Слухаюсь… — Савушкін бачив, що Марков сердиться.
Мова в них ішла про зустріч з Щукіним. На зближення з ним Марков вирішив послати Савушкіна і тепер всіляко намагався дати йому зрозуміти, в якій напруженій обстановці він виконуватиме це завдання. Таємниче зникнення Андросова не могло не насторожити як керівників «Сатурна», так і самого Щукіна. Якщо Щукін повірив, що Андросова схопили й стратили підпільники, він взагалі боятиметься кожного зустрічного на вулиці і ухилятиметься виходити за межі гарнізону. В останньому донесенні Рудін писав, що росіянам, які працюють у «Сатурні», не повідомляють щоденного пароля гарнізону. В кожному окремому випадку, коли хто-небудь хоче вийти за межі гарнізону, він повинен звертатися по дозвіл до начальства. Одне з двох: або керівництво «Сатурна» повірило в викрадення Андросова підпільниками і хоче уберегтися від нових втрат, або тут криється інше — посилюється недовір'я до всіх росіян. Обстановка там зараз дуже складна, напружена, і треба, щоб Савушкін зрозумів це.
На дні байраку був уже вечір, і, лише коли крізь густу зелень чагарника раптом прослизав світловий зайчик, це нагадувало, що там, нагорі, ще день. За часом сонце повинно було зайти через півгодини.
По схилу байраку, спритно ковзаючи від куща до куща, спустився лісник Матвєєв.
— Ось і я! — весело сказав він. — Півгодини на збирання — і гайда.
Дуже важким був цей останній перехід по заболоченому лісу. Незабаром у групі вже не було жодної людини, яки б не побувала до пояса у воді. Лісник не брався до уваги. Цей швидко і легко йшов попереду. Коли хто-небудь шумно ступав у воду, він, не спиняючись, обертався і питав чітко пошепки:
— Невже не бачите?
— Погано бачимо, — відповідав Марков, який ішов за ним.
— Ай-яй-яй! — докірливо говорив лісник і, тихо крекчучи, йшов далі. Як він сам бачив стежину, було незрозуміло.
Так ішли вже четверту годину.
— Чи не влаштуємо перепочинок? — тихо спитав Марков.
— Я знаю, коли треба, — відповів Матвєєв на ходу. Ішли ще, може, з годину. Раптом лісник спинився.
— Станція Посиденьки, — весело оголосив він і, відійшовши на кілька кроків, сів на пеньок. — Тут стільців усім вистачить — придивіться навколо.