Запідозривши, що Щукін перебільшує своє сп'яніння, Рудін вирішив показати, що він теж починає п'яніти, і відразу ж помітив на собі пильний, немовби перевіряючий погляд Біркнера.
Якраз тієї хвилини двері до кімнати трохи відчинились, і ординарець Біркнера покликав його в коридор до телефону. Біркнер вилаявся, що ніде йому немає спокою, і вийшов.
Щукін підвів важкий, але абсолютно ясний погляд на Рудіна, ледь повів головою в бік дверей і тихо сказав:
— Врахуйте, він знає російську мову, — і знову опустив голову на груди.
Рудін буквальне завмер.
Тієї ж хвилини повернувся Біркнер. Обмірковувати те, що сталося, Рудіну було ніколи. Він міг лише пасивно чекати дальшого розвитку подій, не забуваючи, однак, того, що сказав Щукін. Але що ж усе це значило?
— Це дзвонив Мюллер, — сказав Біркнер. — У нього теж гості, і він просив передати, що вони випили за ваше нагородження. Будьмо ж, Крамер, ввічливі і випиймо у відповідь за наше начальство.
— З задоволенням, — сказав Рудін.
Вони випили.
— Ні, мені зовсім не подобається наш пан Щукін, — раптом заявив Біркнер і почав трясти Щукіна за плечі. Той підвів голову і винувато посміхнувся. — Киньте! Який ви, до біса, росіянин, якщо після двох чарок валитесь? Ану, випийте. — Біркнер підсунув до нього фужер з коньяком, і не пробуйте розлити. Пийте за здоров'я нашого начальства.
Щукін зітхнув, з приреченим виглядом взяв бокал і почав пити.
— Ще! Ще! — кричав Біркнер доти, поки Щукін не спорожнив фужер. — І прошу поводитись пристойно, за столом не спати.
Вислухавши переклад сказаного Біркнером, Щукін спробував підвестися, але одразу ж гепнувся на стілець.
— Слухаюсь, — промимрив він ледь чутно.
— Справді, — звернувся до Рудіна Біркнер. — Що може бути більш незрозумілого і підозрілого, аніж росіянин, який не вміє пити? Перекладіть йому це.
Рудін переклав. Щукін обернувся до Біркнера.
— Хочете знати, що іще незрозуміле і підозріле? То я скажу нам. Ось він! — Щукін тицьнув пальцем у Рудіна.
— Що він сказав? — швидко спитав Рудіна Біркнер. Рудін уже зрозумів, що саме тут і захована приготовлена для нього пастка. Він точно переклав сказані Щукіним слова.
— Ну і що ви на це скажете? — вмить запитав Біркнер.
— Нічого не скажу. Діалог з маячнею — не мій фах.
Біркнер голосно засміявся і, відразу обірвавши сміх, спитав:
— А все ж цікаво, що він має на увазі? Ану спитайте його?
Рудін спитав.
Щукін з якоюсь завченою інтонацією сказав:
— Комуністи засилають до партизанів своїх найкращих людей, і раптом вони заслали вас — напівнімця, який тільки того й чекав, щоб перебігти на цей бік. Як же в це повірити?
Рудін обернувся до Біркнера, щоб спитати, чи треба перекладати, і наткнувся на його пильний злобливий погляд.
— Перекладати?
— Так, так, мені дуже цікаво, що він меле, — усміхнувся Біркнер.
Рудін переклав.
— А що? Маячня, а логічна, — майже весело зауважив Біркнер.
Рудіну було ясно, що ця небезпечна для нього гра була розроблена заздалегідь. Щукін не міг не погодитись на участь у цій грі, але чомусь знайшов за потрібне попередити його, що Біркнер знає російську мову. Проте можливо, що Щукін діє зовсім не з примусу, і тоді його поводження може бути теж частиною гри. Нарешті, Щукін міг і не дістати можливості зробити це попередження. Словом, багато тут було незрозумілого. Рудін нічим не виказував ні своєї тривоги, ні хвилювання. Йому це було нелегко, якщо зважити, що випили вже немало. Десь у потилиці починав наростати глухий біль.
— Справді, Крамер, як могло статися, що пани більшовики вирішили виявити до вас таке сліпе довір'я? — спитав Біркнер, наповнюючи фужер і вдаючи, що Щукін його вже не цікавить, а керує ним лише власна і зовсім невинна цікавість.
— Уся справа лише в тому, — спокійно відповів Рудін, — що в них ганебно мало людей, які знають мову. — Він пригубив коньяк. — Що я? Мені відомі ще й не такі випадки! В один партизанський загін скинули колишнього вчителя німецької мови, який уже перебував на пенсії. І тільки вже партизани виявили, що він шизофренік. Він почав у них викидати такі колінця, що ті не знали, сміятися їм чи плакати.
— Ну і що ж вони з ним зробили? — спитав Біркнер, посміхаючись.
— Прикріпили його до кухні мити посуд.
У цей час знову заговорив Щукін.
— Не сходяться у вас, Крамер, кінці з кінцями, — сказав він мляво і апатично. — То ви кажете, що там страшний голод на людей, які знають мову, а то ніби з вами в загоні поводилися по-хамському і навіть цькували, знущалися. Незрозуміло.