— Я шукаю, пане Хорман. Ось привіз тут дещо…
Савушкін поліз у потайну кишеню і витягнув звідти вузлик. Швидким рухом Хорман надів окуляри, очі його стали зовсім тверезі.
У вузлику було чотири золоті монети по десять карбованців царської чеканки, всіяна дрібними рубінами браслетка із зламаним замком, золотий корпус від старовинного кишенькового годинника, золотий ланцюжок із хрестиком і, нарешті, брошка з невідомого металу, з двома ефективно сяючими синіми камінцями. Це було все, що поки що зміг дістати для Савушкіна Бабакін, використавши для цього свої торговельні зв'язки в місті.
Хорман обережно брав річ за річчю, підносив її до очей, зважував на долоні, пробував на зуб. Про монети по десять карбованців він сказав: «Дуже корош. Фірма корошо є». Про решту речей говорив стриманіше. Але Савушкін бачив, що саме це йому й потрібно, і вирішив ні в якому разі не продешевити свого товару.
Торг тривав понад годину. Кілька разів Хорман категорично кричав:
— Більше нікс!
— Мало, — впевнено промовляв Савушкін і починав згрібати із стола речі.
Торг відновлювався. Хорман ішов до сусідньої кімнати і виносив звідти ще одну банку консервів або плитку шоколаду. Кинувши їх на купу, яка займала вже половину дивана, він кричав:
— Більше нікс!
— Мало.
Нарешті вони дійшли згоди. Хорман забрав коштовності і допоміг Савушкіну скласти продукти в мішок. Він усе зітхав і, докірливо поглядаючи на Савушкіна, бурчав:
— Вольдемар, ти гангстер, грос гангстер.
— Бізнес є бізнес, — сміючись відповідав Савушкін. — Не хочете — не треба, і більше я не прийду.
— Ніхт, ніхт, Вольдемар, ти давай аух золото! Давай! — В очах у Хормана спалахували радісні вогники.
Як смеркло, Хорман на своїй машині, що нею він сам керував, одвіз Савушкіна до того місця на шосе, де в ліс ішла не дуже в'їжджена санна дорога. Тут вони попрощалися. Хорман завдав Савушкіну на слину мішок з продуктами, і Вольдемар пішов до лісу. Хорман розвернув машину і поїхав назад. В глибині лісу Савушкіна чекали троє бійців Будницького з конем, запряженим у сани-гринджоли.
До світанку Савушкін був уже на зимовій базі своєї групи.
Марков уважно вислухав його розповідь про комерцію з Хорманом.
— Бачите? От справа в нас і пішла, — сказав Марков.
У цей час за ширмою почувся голос Галі Громової:
— Рудін повернувся з загону в «Сатурн». Зараз розшифрую все…
— У людей — діло, — похмуро сказав Савушкін.
— Облиште ці розмови! — раптом розсердився Марков. — Знайдіть Будницького і заприбуткуйте привезені продукти. Опис коштовностей є?
— Є перелік предметів.
— А вага? Приблизна вартість.
— Цього нема.
— На перший раз прощаю, а надалі наказую складати абсолютно точну відомість. Ці коштовності не наші з вами.
— У тому розумінні, що вони нічиї,— посміхнувся Савушкін, але наткнувся на такий погляд Маркова, що вирішив за краще виструнчитись і відрапортувати: — Буде виконано!
В землянці у Будницького було повно людей. Савушкін зупинився в дверях, намагаючись через завісу тютюнового диму роздивитися, де Будницький. Але ліхтар «летюча миша» погано освітлював землянку, і Савушкін чув лише голос Будницького, густий, із здавленою хрипотою, яка не проходила в нього з осені.
— Скільки разів було сказано! — роздратовано вичитував комусь Будницький. — Лижі нам видано, щоб забути про дороги. Це перекриває всі недоліки зими. А ти цю єдину свою перевагу віддав противнику і мало не наклав за це головою.
— Хурделиця була, — виправдувався боєць сонним голосом. — І я боявся, що не вийду на Осиповичі.
«На Осиповичі? — здивувався і позаздрив Савушкін. — Ач куди вже забираються!..»
Бійці Будницького вже давно робили далекі рейси, або, як висловлювався Будницький, ривки на дальність. До глибокої осені вони пересувалися на велосипедах, а тепер — на лижах. Групи, які вирушали в рейди, складалися з двох-трьох підривників і бойового прикриття. Будницький сам розробляв план кожного такого ривка. Вихід був так побудований, що противник ніяк не міг зрозуміти, звідки беруться і куди діваються ці невловимі загони. На бойовому рахунку загону вже було понад десять висаджених у повітря мостів, близько десяти пущених під укіс ешелонів і різноманітні диверсії в містах і селах на німецьких складах і базах. Ось і зараз він слухав донесення свого бійця-підривника, який з групою ходив в Осиповичі і, видно, допустився там якоїсь помилки.
— Ну добре, розповідай, як було, — нарешті примирливо сказав він.