— Мюллер там буде?
— Обов'язково. Він здебільшого провалює кожного другого агента.
— Дуже добре, я йому сьогодні допоможу.
— Обережніше, прошу вас, — тихо промовив Андросов.
Рудін узяв його за лікоть.
— Ми з вами, дорогий друже, почали велику війну і зобов'язані бути сміливими. Розумними і сміливими. А якщо ми почнемо хреститися на кожну тінь, ніякої війни в нас не вийде, буде лише пасивна оборона. Ви розумієте це?
Андросов зітхнув.
— Однак я вважаю своїм обов'язком попередити вас ще про одну людину, яка теж буде присутня на перевірній розмові і з якою вам напевне доведеться зіткнутися в майбутньому. Цей чоловік відає в «Сатурні» всією російською документацією. Яків Іванович Щукін. Я про нього майже нічого не знаю, ми з ним лише вітаємось, але, судячи з усього, він попав до німців за переконаннями.
— Звідки він?
— Думаю, як і я, з армії. Нашу військову документацію, і не тільки військову, знає блискуче. Працює старанно, документи робить класно. Навіть Мюллер ставиться до нього з повагою і довіряє йому. Похмурий і злобний чоловік.
— Щукін — справжнє прізвище?
— Не знаю, але думаю, що так, — Андросов глянув на годинник. — Вставайте, вам ще треба поснідати. Перевірна бесіда рівно через годину.
Розмова з новоспеченими розвідниками провадилась у проторій кімнаті. За столом сиділи Зомбах, Мюллер, Андросов і не знайомий Рудіну німецький офіцер. Вздовж протилежної стіни сиділи, очевидно, викладачі школи. За окремим маленьким столиком, на якому лежала гора папок, сидів Щукін. Рудін одразу ж догадався, що це саме він, і з цікавістю його розглядав. У нього було гостре кістляве обличчя з застиглим виразом невдоволеності, очі заховалися в глибоких ямах під опуклим надбрів'ям. Спокійні рухи великих рук. Тримається впевнено, незалежно. Помітивши все це, Рудін почав прислухатися до ходу перевірної розмови.
Щукін називав прізвище, і черговий курсант заходив до кімнати. Екзаменували через перекладача. Запитання були найрізноманітніші, стосувалися і географії, і історії, і суто військової справи. Найбільше від усіх запитував Мюллер і той не знайомий Рудіну офіцер, котрий, як з'ясувалося в ході екзаменів, був начальником школи і відділу агентурного зв'язку — старший лейтенант Фогель. Було помітно, що запитання Фогеля не були складними для курсантів. Він, видно, питав їх точно за учбовою програмою. Зрештою він, як начальник школи, був зацікавлений у тому, щоб його вихованці виглядали підготовленими. А запитання, які ставив Мюллер, були одне складніше за друге. І було видно, що Мюллер не тільки блискуче знає всю технологію розвідувальної роботи, а й непогано розуміє її специфічні особливості в Росії. На самому початку перевірної розмови він зрізав трьох курсантів і призначив їм додатковий строк навчання.
— Далі — Зілов, — оголосив Щукін.
До столу вихилястою ходою, з ледве помітною посмішкою на вродливому обличчі підійшов міцний парубок. Він зупинився і, чекаючи запитань, розглядав стіну над головами начальства.
Спочатку запитував старший лейтенант Фогель. На його запитання Зілов відповідав з визивною стислістю, але дуже ясно і правильно. Одне запитання підкинув Зомбах. Впевнено відповідаючи на нього, Зілов шанобливо дивився на полковника. Але потім за нього взявся Мюллер. Він називав прізвища радянських державних діячів і розпитував, які пости вони займають. Але й це Зілов знав точно і відповідав якось задерикувато, навіть з хизуванням. Мюллер подякував йому і сказав, що в нього запитань немає. Фогель уже дав знак Зілову сісти на своє місце, але в цей час руку підняв Рудін.
— Можна поставити курсантові запитання?
— Прошу, прошу — зацікавлено сказав Мюллер.
— Курсанте Зілов, скажіть, будь ласка, скільки коштує в Москві проїзд у метро і на трамваї? Чи залежить ціна квитка від довжини маршруту?
Зілов повернувся до Рудіна, дивився на нього злобно звуженими синіми очима і мовчав. Він не зміг відповісти на запитання Рудіна.
— Я про це довідаюсь на місці,— промовив він нарешті.
— Може, я помиляюсь, але мені здається, що такі речі ви повинні знати так само твердо, як своє ім'я й прізвище, — сказав Рудін.
Зомбах почав щось говорити, але Мюллер перебив його, сказавши:
— Крамер мас цілковиту рацію.
— Але ж у викладанні обстановки цієї деталі не було, — спробував урятувати становище Фогель.
— А вона має бути, — відрізав Мюллер.