— Не дуже. Бувай.
— Бувай здоров…
Вони подивились один одному в вічі, злегка кивнули головами, і Рудін пішов.
— Гей, служивий! — голосно кричав йому вслід Бабакін, потрушуючи старим пальтом. — Бери, пожалкуєш. Інші візьмуть!
Рудін не озираючись пішов далі.
На майдані Рудін зайшов до вбиральні, поквапливо розгорнув паперову трубочку і прочитав радіограму Маркова:
«Для Рудіна. Впевнений, що все гаразд, вітаю з успішно проведеним першим станом операції. Тепер головне — міцно закріпитися, завоювати їхнє довір'я. Водночас вивчайте кадри, що оточують вас. Не поспішайте. Ще раз — не поспішайте. Удар, якого вони скоро зазнають, повинен примусити «Сатурн» активізуватися; вони почнуть квапитись, і це полегшить ваше завдання. Передайте Андросову, що ми віримо в щирість його рішення і раді за нього. Все інше в його долі залежить лише від нього. Ще і ще раз — не кваптеся. Ми чекаємо терпеливо і з цілковитим розумінням труднощів на вашому шляху. Привіт. Марков».
Рудін перечитав радіограму кілька разів і негайно її знищив.
Повернувшись у «Сатурн», Рудін одразу ж зайшов до Мюллера.
— Я був відсутній сорок п'ять хвилин, — доповів він.
— Де шкарпетки? — глузливо спитав Мюллер.
— Будуть післязавтра, — Рудін усміхнувся. — Сьогодні був аспірин, пірамідон і мереживні речі. Між іншим, я замовив спекулянтові дві пари шкарпеток — одну для вас, пане підполковнику. Коли ви їх надінете, ви зовсім інакше поставитесь до російського морозу і до мого прагнення придбати шкарпетки.
Мюллер вперше глянув на Рудіна з зовсім людською цікавістю і сказав:
— Гаразд, спасибі, побачимо, — і додав звично сухо: — Де зведення про партизанів?
Але, перш ніж піти по зведення в машинне бюро, Рудін заглянув до Андросова. В похмурому кабінеті Андросов сидів за столом і читав. Побачивши на порозі Рудіна, він здригнувся і квапливо відсунув од себе папір. Але Рудін встиг помітити, що перед ним лежав зовсім чистий аркуш.
— Що з вами? — тихо спитав Рудін, сідаючи до столу.
— Нічого, — відповів Андросов, дивлячись вбік.
— Не треба так, — докірливо сказав Рудін. — Давайте раз і назавжди домовимось: між нами не повинно бути нічого такого, що б ми ховали один від одного.
— Ви повинні зрозуміти моє становище, — помовчавши, сказав Андросов.
— Ні, я не хочу нічого розуміти і скажу вам таке: мені передали, що моє начальство вірить у щирість вашого рішення і радіє за вас. Підкреслюють, що все інше у вашій долі залежить лише від вас.
Андросов запитально дивився у вічі Рудіну, а той вів далі:
— Ще раз: між нами в усьому має бути правда, тільки правда.
— Мене мучить наша бездіяльність.
— Мене не менше, — сказав Рудін. — Але начальство прекрасно розуміє наші труднощі і радить нам не квапитися.
— Ви — справа інша, — сказав Андросов. — А мені не квапитися не можна. Я повинен зробити надто багато, щоб мати право дивитись в очі своїм людям.
— Одну немалу справу ви вже зробили — я тут. І, нарешті, багато варта ваша готовність допомогти нам.
Вони довго мовчали. Раптом Андросов випрямився в кріслі.
— Якщо правду, то правду. Скажу вам, про що я думав, коли ви ввійшли. Про самогубство. Адже фактично я його вчинив, коли пішов на службу до ворогів. А тепер… тепер я ніби повис у повітрі між життям і смертю. Але ви не думайте, я збирався зробити це не без користі для справи. Раніше, ніж пустити собі кулю в лоб, я б пристрелив Зомбаха і Мюллера.
Рудін встав і, ледве тамуючи лють, сказав:
— У мене немає часу вислуховувати нерозумні жарти. Я вважав вас сильнішою і розумнішою людиною. Невже я помилився?
Не чекаючи, що скаже Андросов, Рудін швидко вийшов з кімнати…
Розділ 20
Радянський контрнаступ на Центральному фронті став фактом. Ось, значить, про який удар повідомляв Марков. Кілька днів Берлін у всіх видах пропаганди старанно обминав слова «наступ» і «відступ» і намагався висвітлити справу так, ніби під Москвою сталася невдача як поодиноке явище, без яких велика війна не обходиться. Потім ішло повідомлення про «організований відхід» військ центрального угруповання з метою зайняти зручніші позиції для нового, могутнішого наступу на Москву. Саме так і сказав Геббельс у своїй черговій промові. Але в Німеччину хлинув потік поранених і обморожених солдатів, які «бачили Москву», в тисячі сімей прибули похоронні. Німці, які в той час могли хоч трохи самостійно мислити, почали догадуватися, що під Москвою сталося щось значне і тривожне…