Канаріс докірливо похитав головою:
— Ох, ці росіяни!..
— Однак про менш значну групу, а в двох випадках навіть про окремих взятих ними агентів вони повідомляли, — сказав Зомбах.
— Переперевірку іншими способами зробили? — запитав Канаріс.
— Ні.
— От… — Канаріс повчально підняв палець. — Судячи з усього, в Росії без цього діяти не можна. — Візьмемо це до уваги і надалі обміркуємо, як нам своїми силами краще організувати цю перевірку. Продовжуйте.
Тепер керівник «Сатурна» говорив про одержання розвідувальних даних, що стосуються військових можливостей противника. На його думку, ця робота йде загалом задовільно, і навряд чи армія в цьому відношенні має до «Сатурна» серйозні претензії. Однак він вважає, що ця робота повинна бути розширена з тим, щоб забезпечити собі більшу впевненість у кожному розвідувальному донесенні…
— Що ви називаєте несерйозними претензіями армії? — спитав Канаріс і зробив знак своєму ад'ютантові полковнику Енке. Той поклав перед адміралом папку. Зомбах чудово розумів, що стоїть за запитанням Канаріса, і відповідати не поспішав. — Ось, наприклад… — продовжував Канаріс, виймаючи з папки якийсь документ. — Ми дали верховному командуванню інформацію про кількість танків противника в районі Калініна. Насправді цих танків виявилося втричі більше. До претензій якого типу ви, полковнику, віднесете такий випадок?
— Мені важко відповісти, не говорячи при цьому про обурливу повільність наших армійських штабів, включаючи і головний. Поки вони цю нашу інформацію обнюхали і дивилися на світло, повороткіші, ніж наші штабісти, російські танки прибули на цю ділянку фронту. Зрештою, — почав дратуватися Зомбах, — керівництво абверу просто зобов'язане зламати недовір'я до нас фронтових штабів.
Офіцери дивились на Канаріса: як він сприйняв цю пілюлю?
— Я доповім про це фюреру, — з недбалою покірністю промовив адмірал, шукаючи щось у своїй папці.— А ось, це, полковнику… — Канаріс помахав у повітрі папірцем. — Ми дали авіаційному командуванню відомості про місцезнаходження грандіозної російської бази пального. Якщо мене не зраджує пам'ять, у місцевості Меліхово, — адмірал заглянув у папірець, — саме в Меліхово; Герінг кинув туди одночасно шістдесят бомбардувальників. Результат — одинадцять літаків збито до підходу до цілі, три збито над ціллю і сім по дорозі назад. Ваші агенти радирували про прекрасні результати бомбардування, про вибухи неймовірної сили, про море вогню, що охопив величезну площу, а фотострічка літака-розвідника зафіксувала жалюгідну пожежу. Що ж це було, полковнику, насправді? Чи ваш агент боягуз, негідник і фантазер, чи з вами зіграли в покер російські контррозвідники?
— Можливо, і те, і друге, — незворушно відповів Зомбах. — Причому що стосується, як ви висловились, покера, ми також граємо з росіянами в цю гру, і, як у кожній грі, щастя зрадливе.
— Вся суть в тому, — кинув репліку генерал Лахузен, — чи роблять росіяни в цій грі такі великі ставки, як ви. В даному випадку двадцять один літак!
— Я можу нагадати, — відпарирував Зомбах, — що восени сорок першого року в результаті нашої гри ми одержали не одну радянську дивізію.
— Виграш перших тижнів війни не береться до уваги, — твердо промовив Канаріс, — тоді наш партнер страшенно нервував і робив грубі помилки.
— Можливо, — відповів з гідністю Зомбах. — Одначе ви тоді нагородили мене.
— Ордени періоду успіхів важать менше від орденів періоду запеклої боротьби, — відрізав Канаріс і різко повернувся до заступника Зомбаха — Мюллера. — Ви можете що-небудь додати? Спасибі, Зомбах.
Еріх Мюллер підвівся на весь свій гренадерський зріст.
— Я поділяю тривогу полковника Зомбаха з приводу глухих точок, — почав Мюллер неквапливо, гарячково обдумуючи, як йому повести мову далі так, щоб дістати якнайменше запотиличників од Канаріса. — Однак ми вживаємо всіх залежних від нас заходів, щоб з'ясувати становище. Одним із таких заходів є виконання вашого наказу про рішуче збільшення числа агентів, які засилаються в тил ворога. Останнім часом ми на один і той же об'єкт з однаковим завданням закидаємо агентів по двічі і по тричі, і вже є випадки, коли останнє закидання прояснило ситуацію попереднього. — Помітивши, що Канаріс схвально кивнув йому, Мюллер заговорив впевненіше: — Що ж до претензій до нас армії, мені здається, що у дечому винні ми самі. Нам треба бути ближче до армії, і не лише до армії. Наша віддаленість від повсякденних турбот фронту дратує і людей служби безпеки, які несуть на своїх плечах нелегкі обов'язки.