І раптом — війна. Під час першого ж бомбардування загинула мати. Побігла до якоїсь своєї клієнтки забирати залишену в неї на ніч швейну машину і не повернулась. Про те, що з нею сталося, Кость дізнався лише на другий день. Він так і не побачив її більше — будинок, де її спостигла смерть, перетворився на обгорілий кам'яний пагорб. Охоплений страхом, розгублений, не знаючи, що робити, він побіг до Галі, але застав там усе догори дном: сім'я виїздила на схід. Перед будинком стояла вантажна автомашина-тритонка, і в неї безладно навалювали клунки і чемодани. Кость розповів, як загинула мати. Їм було шкода хлопця, але вони не переставали бігати з будинку до машини і назад.
— Куди ви їдете? — спитав він Галю.
— Боже мій, ну що ти питаєш? — крикнула вона, тягнучи клунок. — Краще б допоміг.
— Кругом усе горить, а ти…
Він стояв біля грузовика, поки той не поїхав. Галя помахала йому рукою на прощання — ніби на дачу виїздила…
Потім прийшли німці.
У Костя вдома оселився його приятель Генка Кузакін, і скоро з'ясувалося, що жити можна, і навіть зовсім непогано. Німці виявилися страшенними барахольниками. Хлопці вдалися до спекуляції: вимінювали у німців продукти, тютюн, ліки на речі, які їм, давали ті, хто залишився у місті. Дім їхній перетворився на справжню міняльну контору, що її відвідували солдати і пани офіцери доблесної німецької армії. Але одного разу — це було наприкінці серпня — до них прийшов офіцер, який добре говорив по-російськи. Товар йому був не потрібен. Його цікавили самі торговці. Він докладно розпитував їх про минуле життя, про настрої і плани на майбутнє. А потім сказав:
— Торгівля не діло для таких хлопців, як ви. Крім того, ви не враховуєте, що за віком підлягаєте вивезенню до Німеччини, щоб працювати там батраками. Та навіщо вам це? Ви ж розумні хлопці, і я можу запропонувати вам цікаву і вигідну роботу.
Так Кость Леонов і його друг Генка Кузакін опинились в агентурній школі «Сатурна».
Генка загинув під час тренувального стрибка з парашутом. А Кость Леонов лежав оце в постелі і мучився від страшної думки, що його парашут не розкриється, коли їх сьогодні вночі викинуть з літака десь між Тулою і Москвою.
По-німецьки точно о двадцять другій нуль-нуль Зілова і Леонова викликали до заступника начальника «Сатурна» підполковника Мюллера. Для них це був невимовно великий начальник; досі вони бачили його тільки здалеку і лише один раз трохи ближче — на перевірній розмові. Разом з ними до просторого кабінету зайшов і старший лейтенант Фогель. Мюллер підвівся з-за столу і вийшов їм назустріч.
— Прошу, прошу, — він показав їм на крісла, що оточували низенький столик, на якому стояла пляшка коньяку і високі дорогі чарки. Показавши Фогелю на пляшку, він сказав: — Порядкуйте.
Поки Фогель відкупорював пляшку і наливав коньяк, Мюллер не церемонячись розглядав агентів. Потім узяв чарку і сказав:
— Школа дає вам добру характеристику. Я хочу випити з вами за те, щоб сказане в характеристиці було підтверджене вашою сміливою працею в ім'я великої Німеччини. Хох! — Мюллер швидко підняв чарку, але надпив з неї лише маленький ковток.
Леонов «по-чесному» вихилив чарку до дна. Зілов свою лише пригубив.
Мюллер мигцем глянув на Леонова і потім, пильно дивлячись на Зілова, сказав посміхаючись:
— Усього необхідного вас навчили, тепер ви знаєте навіть ціну житнього і пшеничного хліба в Москві. Мені залишається сказати вам кілька слів на дорогу. Ви солдати Німеччини. А для нас солдат — найпочесніша фігура. Наш великий вождь Адольф Гітлер сказав недавно: «Кожний мій солдат, який виконав обов'язок, матиме все, що захоче. Йому буде належати не тільки Німеччина, а й увесь світ з його невичерпними багатствами». — Мюллер багатозначно подивився кожному в очі і вів далі: — Це стосується і вас, я хочу, щоб ви це знали. Виконавши завдання, ви повернетесь і житимете як захочете. Більше наражати вас на риск не будемо. Герої повинні жити, і так жити, щоб їхнє щасливе життя було принадним прикладом для інших. — Мюллер кинув через плече. — Ми не росіяни, які тільки й знають, що кричать своїм солдатам: «Помри за Батьківщину! Помри за Батьківщину!» Ні, ти зроби подвиг і живи собі на втіху, кажемо ми своєму солдату. Я хочу, щоб ви пам'ятали про це щогодини, звершуючи свою хоробру справу. Які у вас є бажання?