Кравцов не знав, що робити: спостерігати і далі чи здійматися і йти назустріч Маркову, щоб попередити його про небезпеку: адже німці могли вернутися сюди. Але він знав, як довго й трудно готувалася ця зустріч. А грузовик з німцями міг з'явитися тут і випадково.
Тривожні роздуми Кравцова перервала дедалі чутніша тріскотнява.
На далекім краю села показався мотоцикл з коляскою. На ньому їхали троє в цивільному одязі. Вони промчали через усе село, виїхали на дорогу, але швидко повернули прямо на луг і одразу ж зникли в чагарнику. Рокіт мотора раптом стих. Очевидно, вони там зупинилися.
— Схоже, що це поліцаї,— сказав боєць, що лежав поряд з Кравцовим.
— Стежити за кущами! — наказав Кравцов.
Проте до самих сутінків ніхто з кущів так ї не вийшов. Кравцов послав туди на розвідку одного з бійців.
— У перестрілку не лізь, — наказав він, — тільки подивися слід мотоцикла. Може, там є дорога? Подивись і повертайся, та не барись.
Боєць спустився у видолинок і пригнувшись побіг до дороги. Незабаром Кравцов побачив, як він навально перемахнув через дорогу і зник у кущах…
Боєць вернувся захеканий, весь замазаний землею. Він розповів, що мотоцикл стоїть, прикритий наламаним гіллям, а сліди пасажирів ведуть до села. Він проповз по сліду, поки можна було, але слід повернув на город крайньої хати, а там усе навколо голе і за капустяним качаном не сховаєшся…
Кравцов стривожився не на жарт. До появи Маркова лишалося трохи більше ніж дві години. За планом вони втрьох зараз повинні були пройти в село і попроситися на ніч у трьох різних хатах недалечко від церкви, де стоїть попів будинок. Але хто були ці трос цивільних? Найбільш це схоже на засаду поліцаїв. Хто ж, крім них, міг їздити на мотоциклі так відкрито? Невже ворог звідкись довідався про зустріч і організував засаду?
Одного з бійців Кравцов послав назустріч Маркову, щоб попередити про все, що сталося.
Боєць пішов. Уже помітно смеркало. Кравцов подумав, що боєць може не зустріти Маркова, розминутися з ним у темряві. І тоді трапиться непоправне лихо.
Кравцов вирішив змінити план і діяти напролом. Першим у село піде боєць, він зайде прямо в крайню хату і попроситься на ніч. А через десять хвилин у ту саму хату зайде і Кравцов. Бійцеві він наказав щосекунди бути напоготові і гранату-лимонку тримати в руці із знятим кільцем. Якщо в хаті засада, кинути гранату і відходити.
Вони спустились до дороги, і боєць відкрито пішов у село. Кравцов сів на узбіччі, щоб перечекати десять хвилин. Він бачив, як боєць зник у хвіртці крайньої хати…
Двері були незамкнені, і боєць зразу пройшов у світлицю. Жінка, яка виходила вдень із хвіртки, сиділа з в'язанням біля тьмяного вікна. Несподіваний гість її зовсім не здивував.
— Чого тобі, голубе? — привітно спитала вона.
— Пусти переночувати… — зовсім не благально сказав той, пильно оглядаючи світлицю.
— Ночуй, ночуй, голубе. Де ляжеш? У хаті душно. Можна в повітці, там трохи є сіна.
Краще в хаті, вночі тепер уже холодно.
Тоді сходи, голубе, в повітку, візьми сінця і постели тут долі.
Боєць вийшов у двір, оглянувся, але нічого підозрілого не помітив. Взяв у повітці оберемок сіна і вернувся до хати. Кинувши сіно на долівку, він побачив у світлиці двох чоловіків. Один сидів за столом, другий стояв, притулившись до печі біля самих дверей.
— Звідки бредеш, бездомний? — весело запитав той, що сидів за столом.
— Пробиваюсь до себе, на Смоленщину, — спокійно відповів боєць, картаючи себе за те, що через кляте сіно він знову окільцював гранату.
— Он як! І звідки ж ти пробиваєшся?
— З-під Мінська.
— А там що робив?
— В оточенні сидів, поки можна.
— Ти диви!
Боєць почав повільно пересувати руку до кишені, де була граната.
— Ще один рух — стріляю! — хрипким голосом крикнув той, що стояв біля печі, і боєць побачив біля своєї скроні дуло пістолета. — Спокійно, парубче, ану сядь он туди на лаву і руки поклади на стіл.
Боєць виконав наказ. Він вирішив діяти так: через кілька хвилин, коли в хату ввійде Кравцов, він крикне: «Засада!» — і хай буде, що буде! — кине під стіл гранату. Отак вирішивши, він зразу заспокоївся.
— Ми свої карти не ховаємо, — тихо сказав той, що сидів за столом. — Ми партизани! А ти хто?
— Навіщо на бога брати? посміхнувся боєць.
— Дивуєшся, що самі розкриваємось? — втрутився в розмову чоловік з хрипким голосом. — Так ми граємо без програшу. Якщо ти не гад, добре, а якщо гад, до ранку не доживеш, а нам знову ж виграш — на одного гада менше.
Боєць розгубився. В тому, що сказав хрипкий, була залізна логіка. Що ж робити? Ось-ось має ввійти Кравцов.
— Якщо ви партизани, тоді й я партизан, — поквапливо промовив боєць.
— Он як! А не можна без «якщо»? Ми ж тобі прямо сказали. І поспіши, ми тут по ділу, а не спектакль граємо.
— Гаразд, я теж партизан, — довірливо сказав боєць.
— Часом не з острова, що в Ліговинських болотах?
— Звідти, — підтвердив боєць, бачачи, що ці люди й без нього знають про острів.
— Пароль на сьогодні знаєш?
Боєць мовчав. Ніякого пароля він не знав.
— Хтось ще йде, — сказала жінка.
— Це ваш? — тривожно запитав хрипкий.
— Наш, і я йому зараз дам команду кинути гранату.
— Не клей дурня, ми тут у зв'язку з зустріччю. Зрозумів?
Кравцов увійшов до світлиці і зупинився в дверях, намагаючись роздивитися, хто тут є, в темній хаті.
— Хто там? — запитала жінка.
— Можна у вас переночувати? — обізвався Кравцов.
— Ночуй, ночуй, голубе, — так само привітно сказала жінка.
— Я тут, — почув Кравцов голос свого бійця.
Кравцов ступив два кроки вперед і зупинився, стискаючи в кишені гранату. Він уже бачив силуети людей, що сиділи біля столу. В ці секунди напруженої тиші всі, хто був у хаті, крім Кравцова, розуміли, що зараз може скоїтися лихо.
— Ми з загону «Месник», — поквапливо сказав хрипкий. — Прибули для забезпечення, можливо, відомої вам зустрічі.
— Пароль? — з погрозою вимагав Кравцов і вийняв з кишені гранату.
— Стежка іде вгору, — сказав хрипкий.
— На горі повітря чистіше, — проказав Кравцов у відповідь частину пароля і відчув, що долоня, в якій він стискав гранату, стала мокрою.
— Ви що ж це, збожеволіли там у себе на острові? — зі злістю запитав той, що сидів за столом. — Тьотю Ганю, затули вікна і засвіти світло.
Жінка засвітила каганець і поставила його на стіл. Чоловік, що сидів за столом, глянув на бійця, на Кравцова з гранатою в руці, і нервово розсміявся.
— Ну й історія могла бути! Та сховай ти свою цяцьку… — сказав він Кравцову.
Кравцов поклав гранату в кишеню і сів. Тепер і він зрозумів, що могло трапитися, і важко дихав, спершись ліктями на стіл.
— Хіба ж це робота? — докірливо сказав той, що за столом. — Посилаєте людину без пароля, — він кивнув на бійця. — Ми ж могли пристрелити його ні за що ні про що. І вас теж.
— Це моя помилка, — тихо промовив Кравцов.
— Легко сказати — помилка, — бурчав хрипкий.
Тепер Кравцов розгледів його. Це був високий худий чоловік років під тридцять п'ять. Густі темні брови, чорні очі, руді вуса.
— Легко сказати — помилка, — повторив він. — Свої своїх могли перебити. Ну та хай уже, як кажуть, весілля не було, музики не грали. Ви по зустрічі?
— Так.
— Ми теж.
— Це ви їхали на мотоциклі? — спитав Кравцов.
— А хто ж іще? Ми ж обидва з документами поліцаїв з міської команди… Так от, зустріч відбудеться не тут. План змінився. Вранці у лісі, недалечко звідси, була якась перестрілка. А тут шастає грузовик з есесівцями. Всяке буває… Поїдемо до зруйнованого млина, за п'ять кілометрів звідси. Товариш Олексій уже там.
Марков підійшов до села рівно о дев'ятій. З бійцем, якого послав Кравцов, він заховався в кущах, а двоє бійців, що супроводили його, і Будницький подалися до села. Не доходячи до нього, вони побачили Кравцова край дороги…
Марков вирішив, що з ним поїде тільки Будницький. Сам він сів у коляску, а комендант влаштувався позаду водія. Мотоцикл заревів, зірвався з місця і зник у темряві. Кравцов і решта бійців чекатимуть його тут разом з партизанами…