Він знову наважився було ідентифікувати моделей — і нічого. Поїхав до Тіхуани, накупив іще порножурналів — і нічого. Спробував шукати Крістін Берджерон, навіть через телетайп шукав, однак ані крихти інформації нарити не вдалося. Ніяких реальних доказів і слідів він так і не дістав і тоді вирішив створити фальшивку.
Він почав купувати вуличних повій та дівчат за викликом. Він розкладав їх у позах, у яких були дівчата з журналів. По три, по чотири — вибудовував з них ланцюжки на килимі. Він наряджав їх у театральні костюми, змушував повторювати рухи, які бачив на знімках. Він мавпував побачені фотографії і створював власні; іноді він навіть замислювався про кров та каліцтва, але потім лякався своїх думок.
Реальні жінки ніколи не збуджували його настільки сильно, як ці зображення; і лише страх утримував його від того, аби піти напряму до «Флер-де-Ліс» — джерела усіх його бажань. А ще він не розумів, чого боїться Карен і чому досі не пішла від нього.
Після останньої склянки всі погані думки зникли.
Джек розплатився й рушив до своєї машини. З машини хтось познімав ковпаки та двірники. На місці злочину неподалік «Ранчо Генка» — огороджувальна стрічка, дві поліцейських машини. Навіть штрафної квитанції за неправильне паркування на вітровому склі не було — мабуть, вандали вкрали і її.
Він заявився на вечірку у самому її розпалі — був тут і Елліс Лоу і якісь товсті гаманці із Республіканської партії. Жінки в коктейльних сукнях, чоловіки — у темних костюмах. І тут Джек — у штанах, спортивній футболці, заляпаній собачою кров’ю.
Джек помахав офіціантові, взяв собі мартіні. Зупинився поглядом на фотографіях у рамках, що висіли на стіні.
Там можна було дослідити усі віхи політичної кар’єри Елліса Лоу: ось стаття про вибори окружного прокурора у 1953-му в «Гарвард Лоу Рев’ю», а ось на іншій фотографії Елліс Лоу розповідає пресі, що нігери встигли зізнатися у бійні в «Нічній сові», перед тим, як накивали п’ятами із в’язниці й були застрелені. Джек засміявся, хльоснув мартіні й ледве не вдавився оливкою.
— Раніше ти одягався набагато краще, — почулося в нього за спиною.
— Ну, — обернувся Джек, — раніше я взагалі був крутим перцем.
— Цікаво, як ти виправдаєш свою появу у настільки невідповідному вигляді?
— Ну, я сьогодні вбив двох чуваків.
— Зрозуміло. Ще щось?
— Ага, я їх обох убив пострілами в спину, а ще я застрелив чужого пса і втік, поки не з’явилося якесь начальство. А, ну, і якщо ти не помітив, після цього я нажерся. Еллісе, давай уже до справи, гаразд? Кого там сьогодні треба потрусити?
— Джеку, тихіше.
— Куди ти там далі, бос? Сенат чи Білий дім?
— Джеку, тут не час і не місце для таких розмов.
— Ой, та годі тобі. Кажи вже. Куди балотуватимешся у 1960-му?
— Гаразд, до Сенату, — прошипів Лоу. — Я хотів попросити тебе про послугу, але не тоді, коли ти в такому стані. Проспишся, прийдеш в себе — тоді й поговоримо.
До їхньої розмови прислухалися тепер усі присутні.
— Та чого ти ламаєшся, ну? Я ж весь до твоїх послуг! Кажи вже, кого ми сьогодні потрусимо?
— Сержанте, тихіше, — підвищив голос Лоу.
— Ах ти ж, мудило! — відповів Джек. — Гівна би ти без мене пробився. Це я для тебе Макферсона підставив, це я йому підсипав снодійного й підклав йому ту чорну дівку, так що це я заслуговую на те, аби знати, кого ти збираєшся потрусити наступним.
— Тобі кінець, — хрипким шепотом видушив із себе Лоу.
— О-о-о, сподіваюся на це! — відповів Джек, плеснувши йому в обличчя свій мартіні.
Розділ 45
— … і ми повинні бути не просто прикладом високої моральності, як зазначив у своїй вчорашній промові начальник поліції Паркер. Ми — вододіл між старою та новою поліцією, між старою системою, в основі якої лежали кумівство та насильство із залякуванням, і новою системою, народження якої ми зараз спостерігаємо на власні очі: елітних поліцейських частин, які слугуватимуть втіленням суворої та непорушної справедливості та усвідомлюватимуть, що міцність усієї системи правопорядку залежатиме від міцності найслабших її ланок. Ну і нарешті, на нас покладено тяжке завдання створити імідж поліції Лос-Анджелесу в очах громадськості. Пам’ятайте про це, коли читатимете скарги на своїх колег, і вмійте поставитися до них із розумінням. Також не забувайте про це, коли я доручу вам розслідувати справи людей, з якими ви працювали раніше і які вам, можливо, подобалися. Пам’ятайте, що головне наше завдання — вершити абсолютне правосуддя за всяку ціну.