Отже, Есклі вгадав.
— Ту порнуху, яку ти розслідував, — Петчеттова справа?
— Так. Екслі, послухай…
— Ні, Вінсеннсе, це ти послухай. Маєш досі ті порножурнали?
— Так, все у банку. Вони тобі потрібні, і ти їх отримаєш, але не висуватимеш мені звинувачення у приховуванні доказів. А вершки з «Нічної сови» знімаємо удвох.
— Утрьох. Без Вайта нам не впоратися.
Розділ 51
Кімната № 6 у мотелі «Вікторія». Дадлі не спускав погляду зі здоровенного мужика, прикутого до крісла наручниками. Дот Ротштейн гортала випуск «Плейбоя». Бад дивився на велетенський чизкейк перед нею, хоча й сама вона справляла неабияке враження — величезна бабега, схожа на лесбійку, у комбінезоні «Г’юз Ейркрафт».
Дадлі переглядав досьє.
— Отже, Ламар Гінтон, тридцять один рік. Одне звинувачення у збройному нападі, колишній працівник телефонної компанії, підозрювався в установленні «чорних» телефонних ліній для Джека Вейлена на прізвисько «Вишибала». За словами інспектора із достроково-умовного звільнення, зник із міста у квітні 1953 року. Що ж, приятелю, думаю, не помилюся, сказавши, що ти певною мірою стосуєшся організованої злочинності, і мій обов’язок як поліцейського — влаштувати тобі сеанс прискореного перевиховання.
Гінтон облизав губи.
— Ти прийшов сюди з нами добровільно, — посміхнувся Дадлі, — і це викликає довіру. Ти не став співати нам пісні про свої громадянські права, яких у тебе все одно немає, і це доводить, що ти далеко не дурень. Дивися, приятелю, моя робота полягає у стеженні за організованою злочинністю в нашому місті й утриманні її у певних межах, і мій досвід дозволяє мені стверджувати, що найефективнішими засобом перевиховання є застосування фізичної сили. Дивися, приятелю, усе буде просто. Я ставитиму питання — ти на них відповідатимеш. Якщо твої відповіді мене влаштують, то сержант Венделл Вайт навіть не встане зі свого крісла. Агов, погнали. Чому ти втік у квітні 1953 року?
Гінтон почав заїкатися. Бад підійшов і відважив йому кілька ударів тильним боком долоні — дивлячись у стіну, аби не бачити. Ляп-ляп-ляп. Дот подала знак, мовляв, поки що досить.
Відбій.
— Це тобі попередження, — промовив Дадлі, — аби ти зрозумів, приятелю, на що здатен сержант Вайт. Не бійся, я врахую, що ти заїка. Отже, повторю питання: чому ти втік із міста у квітні 1953 року?
Гінтон, заплющивши очі, спробував щось сказати, але нічого не виходило.
— Приятелю, не змушуй нас чекати.
— Я п-п-повинен був ут-т-текти.
— Он як! А чому?
— П-п-проблеми з п-п-подружкою.
— Приятелю, я не вірю тобі.
— Ц-ц-це п-п-правда.
Дадлі кивнув Баду. Той замахнувся, ніби збирається вдарити від душі, але перед самим обличчям Гінтона стримав руку.
— Цей хлопчина може зробити тобі дуже боляче, — промовила Дот. — Давай, солоденький, я допоможу тобі? Квітень 1953-го. Чому ти звалив із міста?
Бад почув голоси за дверима — це перемовлялися Брюнінґ і Карлайсл. Бад зрозумів раптом: квітень 1953-го, бійня в «Нічній сові».
— Приятелю, здається, я переоцінив здібності твоєї пам’яті. Давай-но допоможу? Пірс Петчетт. Ти ж тоді був із ним знайомий?
Бадові раптом мороз пробігся поза шкірою: він же приховав це, Дадлі взагалі не повинен знати про існування Петчетта.
Гінтон почав соватися й вириватися.
— Чудово, здається, ми намацали дошкульне місце.
— Господи, які м’язи, — зітхнула Дот. — От би мені такі.
Дадлі на це розреготався.
Бад спробував заспокоїтися: ось-ось почнеться перегляд справи «Нічної сови», можливо, Гінтон піде на співпрацю. Якби Дадлі було відомо, що Бад приховав докази, то Вайта би тут не було.
Дот вдарила Гінтона кийком: по руках, по колінах. М’язи сталеві — той ані зойкнув на це.
— Приятелю, та в тебе дуже високий больовий поріг, — розсміявся Дадлі. — Прокоментуй, будь ласка, ось що: Пірс Петчетт, Дюк Кеткарт і порнографія. Не забувай, що сержант Вайт охоче перевірить на міцність твої м’язи й кістки.
— Пішов ти, сране ірландське мудило, — відповів раптом Гінтон, абсолютно не заїкаючись.
— Приятелю, — зареготав Дадлі Сміт, — та ти справжній гуморист. Венделле, а ну, продемонструй, будь ласка, нашому шановному представникові організованої злочинності, що ти думаєш про його гумористичні потуги.
— Що саме потрібно, босе? — спитав Бад, беручи кийок Дот.
— Абсолютна й добровільна співпраця.
— Стосовно «Нічної сови», я так розумію? Ти згадав Дюка Кеткарта.