Брехня. Сироватка не подіяла. Вона ж знає, що він розуміє — вона бреше, але сподівається, що він не здасть, аби захистити самого себе.
— Міс Брекен, — продовжував Екслі, — чи відомо вам, хто навесні 1953 року вбив дівчину на ім’я Кеті Джейнвей?
— Ні.
— Чи знаєте ви людину на ім’я Ламар Гінтон?
— Так.
— Детальніше, будь ласка.
— Він працював на Пірса.
— Ким?
— Водієм.
— І коли саме це було?
— Кілька років тому.
— Ви знаєте, де зараз Гінтон?
— Ні.
— Дайте, будь ласка, розгорнуту відповідь.
— Ні, він кудись поїхав, і я не знаю, куди саме. — Це Гінтон намагався вбити сержанта Джека Вінсеннса у квітні 1953 року?
— Ні.
Тоді вона теж сказала, що це не він.
— Хто намагався його вбити?
— Я не знаю.
— Хто ще працював або працює водієм у Петчетта?
— Честер Йоркін.
— Детальніше, будь ласка.
— Чет, Честер Йоркін, він мешкає десь у Лонґ-Біч.
— Чи шукає Пірс Петчетт жінок для занять проституцією?
— Так.
— Хто вбив шістьох людей у забігайлівці «Нічна сова» у квітні 1953 року?
— Не знаю.
— Чи правда, що Пірс Петчетт розповсюджує незаконні товари через фірму під назвою «Флер-де-Ліс»?
— Не знаю.
А оце — точно брехня. Це навіть на обличчі її видно — он як пульсує вена на скроні.
— Чи робить доктор Террі Лакс пластикові операції повіям Петчетта, — продовжував Екслі, — аби посилити й підкреслити їхню схожість на кінозірок?
Вена заспокоїлася.
— Так.
— Чи правда те, що Петчетт уже упродовж тривалого періоду є сутенером дорогих дівчат за викликом?
— Так.
— Чи правда те, що навесні 1953 року Петчетт розповсюджував дорогі та високоякісні порнографічні матеріали?
— Не знаю.
Під час відповіді в неї побілішали кісточки пальців на руках. Джек схопив нотатник і швидко накарябав: «Петчетт — чародій фармацевтики. Л.Б бреше, думаю, вона прийняла препарат, який послаблює дію пентоналу. Візьміть кров на аналіз».
— Міс Брекен, чи…
Джек передав записку Екслі, той прочитав її і передав Пінкеру. Пінкер приготував голку.
— Міс Брекен, чи правда, що вкрадені у Сіда Гадженса досьє зберігаються у Пірса Петчетта?
— Я не зн…
Пінкер схопив Лінн за руку і встромив голку. Брекен зірвалася зі стільця, але Екслі схопив її. Пінкер висмикнув голку, Екслі притиснув її до столу. Вона виривалася й намагалася вдарити когось — Фіск зайшов ззаду й надягнув наручники. Вона плюнула Екслі в обличчя. Фіск потягнув її геть із кабінету.
Екслі витер своє обличчя, що від злості вкрилося червоними плямами.
— Я теж підозрював, що тут щось не так. Але думав, може, вона розгубилася.
— Я краще за тебе знаю, що вона повинна була відповідати, — сказав Джек, подавши Екслі примірник «Сказане тихцем». — Ти тільки поглянь на це, капітане.
Читаючи цю статтю, Екслі мав по-справжньому страшний вигляд: червоне лице, жорстокий погляд. Дочитавши, він розірвав журнал навпіл.
— Це Вайт, не інакше! Давай-но вирушай в Сан-Бернардіно, поспілкуйся із матір’ю Сью Леффертс. А я розколю цю хвойду.
Джек помчав до Сан-Бернардіно. Екслі, який розколює повію — цікавезне, напевно, видовище. «Гільда Леффертс» у телефонному довіднику, мапа, сам будинок: халупа, вкрита рубероїдом, дерев’яна прибудова.
Галявину поливала старенька жінка — на вигляд просто тобі божа кульбабка. Джек припаркувався і, захопивши із собою розірваний навпіл журнал, пішов до неї. Стара побачила його і прожогом кинулася до вхідних дверей.
— Дайте вже спокій моїй бідній Сьюзі! — заволала вона, коли Джек наздогнав її на ґанку.
Джек тицьнув їй просто в обличчя примірник «Сказане тихцем».
— До вас приїздив поліцейський із Лос-Анджелеса, так? Здоровенний кабан, років сорока на вигляд? Ви йому розповіли, що незадовго до бійні у «Нічній сові» у вашої дочки з’явився кавалер, дуже схожий на Дюка Кеткарта? І що ви чули, як він казав їй: «Звикай називати мене Дюком». Поліцейський показав вам фотографії, але ви цієї людини не впізнали, так? Прочитайте це і скажіть.
Вона швидко прочитала статтю, мружачись від сонця.
— Але він сказав, що він саме поліцейський, а не приватний детектив. І фотографії, які він мені показував, були з поліції, і я не винна, що не змогла на них впізнати приятеля Сьюзі. І ще — я хочу, аби це внесли в протокол: Сьюзі померла цнотливою.