— Так, ви справді дуже розумний, — прикурила Лінн.
— Так, а ще — я дуже хороший детектив, який може розібратися і у фактах п’ятирічної давнини. Мені відомо, що ви спалили картотеку Гадженса, відомо й те, що Петчетт із Гадженсом планували вдатися до шантажу. Я читав, що Вінсеннс сховав у сейфах кількох банків, і все знаю про справи Петчетта, зокрема і про «Флер-де-Ліс».
— Значить, ви усвідомлюєте, що у Пірса на руках є дуже небезпечна для Вінсеннса інформація?
— Так, інформація, яку ми із окружним прокурором готові приховати в інтересах захисту репутації поліції Лос-Анджелеса.
Жінка помітно занервувалася: впустила сигарету, почала крутити в пальцях запальничку.
— Вам із Петчеттом нас не переграти, — сказав Ед. — У мене є дванадцять днів, щоби розібратися у цій справі. Якщо мені це не вдасться, доведеться надолужувати згаяне на побічних звинуваченнях. А лише на Петчетта їх можна повісити з десяток. Повірте, якщо я не розкрию цю справу, то зроблю все, що в моїх силах, аби врятувати свою репутацію.
Лінн уп’ялася в нього очима. Ед відповів їй уважним поглядом.
— Ви — витвір Петчетта, правда ж? Ви були просто маленькою хвойдочкою з арізонського задуп’я. Він навчив вас одягатися, говорити, думати, і результати його праці, скажу чесно, вражають. Але у мене всього лише дванадцять днів на те, аби витягти своє життя з лайна, і, якщо мені це не вдасться, я вас із Петчеттом просто знищу.
Лінн натиснула на магнітофоні кнопку запису.
— Свідчення повії Пірса Петчетта. Я не боюся вас, але Бада Вайта я ніколи не любила сильніше, ніж зараз. Я щаслива, що він зумів приховати докази й обставити вас, я рада, що ви його недооцінили і він пошив вас у дурні. Спершу я ревнувала його до Інес Сото, але тепер рада, що цій нещасній дівчині вистачило розуму піти від такого боягуза, як ви!
Ед натиснув по черзі кнопки «Стерти», «Стоп», «Старт».
— На нормальний запис у нас іще шістдесят сім годин, і наступного разу я не буду з вами говорити щиро.
Увійшов Клекнер, показуючи папку.
— Капітане, Вінсеннс привіз стару Леффертс. Вони передивляються фотографії зараз. Вінсеннс ще передав це, сказав, ви хотіли поглянути.
Ед вийшов у коридор. У товстій теці лежали глянцеві порножурнали.
У верхніх випусках: красиві хлопці, вишукана розпуста, барвисті костюми. У деяких моделей голови були вирізані, а потім вклеєні на місце — це Джек намагався ідентифікувати людей на фото і думав, що це йому допоможе. Чарівні й водночас огидні знімки — як і казав Смітє-Джек.
Нижні журнали були із одноманітними чорними обкладинками — таку гниль міг відкопати лише Джек Вінсеннс. Ретушовані фотографії — чорнильна кров, що струмує із відрізаних кінцівок, моделі вкладені ланцюжком отвір до отвору. А ось і фото, яке нагадує сцену вбивства Гадженса: розпростертий на килимі хлопець з відірваними руками й ногами.
Зрозуміло було, як білий день, що Гадженса вбив той, хто робив ці фотографії.
Ед розгорнув останній випуск — і застиг на місці. Голий гарненький хлопець із вирваними руками — із ран на тулубі струмує чорнильна кров. Знайоме видовище, занадто знайоме, але не зі справи Гадженса. Ед квапливо погортав журнал і знайшов вкладку, на якій було зображено хлопців та дівчат із відірваними кінцівками, об’єднаними струмочками чорнильної крові.
ВІН ЗНАВ, ЗВІДКИ ЦЕ.
Ед прожогом кинувся до архіву Відділу вбивств, знайшов записи за 1934 рік, витягнув шухляду з написом «Атертон, Лорен, численні судимості за статтею № 187». Три товстих теки і знімки, зроблені особисто доктором Франкенштейном.
Діти одразу після розчленування.
Їхні руки й ноги, відділені від тулубів.
Білий вощений папір під понівеченими трупами.
Довкола їхніх кінцівок — криваві візерунки, червоне на білому — усе, як у тих порножурналах, усе, як у Гадженса.
Зачиняючи шухляду, Ед прибив собі пальці. Увімкнувши сирену на автомобілі, він помчав у Генкок-парк.
У маєтку Престона Екслі якраз відбувалася вечірка: щільно запарковані машини, з трояндового саду долинали звуки музики. Ед увійшов у вітальню і застиг як укопаний — кудись зникла бібліотека його матері.
Її місце заступив величезний макет шосе, які бігли через зроблені із пап’є-маше містечка. По периметру стояли вказівники шосейних напрямків.