Але справа Атертона і дивна поведінка батька не давали йому спокою — щось тут було не так. Він підозрював десь у глибині душі, на суто інтуїтивному рівні: історія «Нічної сови» ховає в собі щось іще страшніше, ніж те, що лежало на поверхні. І від того, чи наважиться він оприлюднити нові факти або ж ні, чи зможе він спланувати перебіг розслідування або, навпаки, пустить усе самопливом, залежало набагато важливіше: чи стане сил дістати увесь цей бруд і цю гниль?
Тепер у нього в планах було розколоти Брекен та Петчетта.
Лінн курила, випускаючи у вікно кільця диму.
— Два квартали вниз по вулиці і ліворуч. Там зупинитеся, а я живу за рогом.
— Останнє запитання, — поїхав повільніше Ед. — У Бюро ви сказали, що знали про те, що Петчетт і Сід Гадженс планували разом вдаватися до шантажу.
— Не пригадую, аби я таке казала.
— Але ви не заперечували.
— Тому що була втомлена і мені було нудно.
— Ви це визнали непрямо. У записах Джека Вінсеннса ця інформація також є.
— Можливо, він бреше. Він звик бути в центрі уваги і перегравати. Вам не здається, що він дуже схильний до драматизації?
— Здається, — визнав Ед.
— Як по-вашому, чи варто йому довіряти?
— Не знаю, — вдав Екслі, що питання його глибоко засмутило. — Він — це моє уразливе місце.
— Вас можна зрозуміти. Містере Екслі, ви збираєтеся мене заарештувати?
— Мені починає здаватися, що жодного сенсу це не матиме. Що сказав вам Вайт, коли просив пройти допит?
— Просто сказав, аби я розповіла все, що знаю. Ви показували йому записи Вінсеннса?
— Ні, — сказав він правду, аби Лінні відчула вдячність.
— Чудово, бо я впевнена, що там повно брехні. А чому ви йому не показали?
— Бо він дуже посередній детектив, і що менше він знає, то краще. До того ж він — протеже мого суперника, з яким ми наввипередки працюємо над розкриттям справи, і я б не хотів, щоб інформація дійшла до нього.
— Це ви про Дадлі Сміта?
— Так. Ви знайомі?
— Ні, але Бад багато про нього розповідав. Думаю, він його навіть боїться, а це означає, що Дадлі Сміт — насправді небезпечний тип.
— Він дуже хитрий і водночас дуже жорстокий, але я все рівно кращий детектив, ніж він. Слухайте, вже пізно.
— Зайдете до мене випити?
— Що? Ви мені сьогодні в обличчя плюнули, пам’ятаєте?
— Не дивно, якщо зважити на обставини.
Ед легко посміхнувся у відповідь на її посмішку.
— Ну, якщо зважити на обставини — хіба що одну скляночку.
Лінн вийшла з машини. Ед не спускав з неї погляду: високі підбори, жахливий день, але йшла вона легко, ніби пливла над землею. Вона впустила його всередину, відчинила нижню частину дверей, увімкнула світло.
Ед увійшов. Вони опинилися у добре обставленій кімнаті. Лінн роззулася і розлила бренді; Ед присів на обтягнуту оксамитом канапу.
Лінн присіла поруч. Ед зробив ковток. Лінн просто тримала свою склянку в долонях.
— Знаєте, чому я запросила вас зайти?
— Ви занадто розумна жінка, аби спробувати відкупитися від арешту ліжком. Думаю, вам просто цікаво, що я за один.
— Бад ненавидить вас сильніше, аніж любить мене. І я починаю розуміти чому.
— Мені не хочеться знати вашу думку.
— Я збиралася зробити вам комплімент.
— Як щодо іншим разом, добре?
— Гаразд, змінімо тему. Як Інес Сото переживає цей скандал у пресі? Її ім’я зараз тягають по всіх газетах.
— Вона важко це переживає, а взагалі, не хочу про неї говорити.
— Вам неспокійно від того, що я стільки про вас знаю. Ви стільки інформації про мене не маєте.
Клин клином вибивають.
— У мене є свідчення Вінсеннса.
— У їхню правдивість, я підозрюю, ви не дуже вірите.
— Ви обмовилися, — несподівано вирішив змінити тему, — що Петчетт фінансував ранні фільми Реймонда Дітерлінґа. Чи не могли би ви розповісти про це детальніше?
— Навіщо? Тому що Дітерлінґ — близький товариш вашого батька? Бачите, у тому, аби бути сином знаменитості, є й свої мінуси.
Влучно — ніби ножем ударила в спину.
— Звичайне питання, як для поліцейського.