— Як облажався, кажи?
— Троє вбивць угрохали партнерів Мікі, — забубонів Дейві, — бах-бах-бах. Мікі думав, що все в шоколаді, а там — лайно, думав, що вийде з в’язниці і рибку матиме, але ірландський чеширський усе стягнув у нього, і Мікі лишилися самі кісточки. Hub rachmones, Меєр, я можу повірити тобі, але не їм. Усе буде чудово, але не у нас te absolvo я їм повірив, а тобі не повірив te absolvo…
— Про кого ви кажете, Дейві?
Ґолдман почав фальшиво мугикати якусь знайому мелодію. Дослухавшись, Джек упізнав композицію Дюка Еллінґтона: «Сідай на потяг “А”».
— Дейві, поговори зі мною!
— Бам-бам-бам, — мугикав Дейві, — барам-бам-бам, мій потяг, мій милий потяг.
????? — стало ще гірше, ніби від його мізків взагалі нічого не залишилося.
— Дейві, скажи бодай щось.
— Бззз, бззз, — сказав псих, — говорить жучок. Жучок Бетті, жучок Бенні, слухайте жучка Барні. Hub rachmones, Меєр, мій дорогий друже.
?????? — здається, щось вияснилося.
Енґлеклінґи бачилися із Коеном у його камері й розповіли йому ідею Кеткарта про плани щодо порнографії. Мікі поклявся, що не розповідав про це жодній живій душі. Але Ґолдман про це дізнався й вирішив перехопити схему, від якої відмовився Мікі, і послав Діна Ван Ґелдера пристукнути Кеткарта або спробувати перекупити в нього ідею.
Але як він дізнався???
НЕВЖЕ ВІН ВСТАНОВИВ У КАМЕРІ КОЕНА ЖУЧОК?
— Дейві, розкажи мені про жучка!
Ґолдман почав мугикати іншу пісню.
До палати увійшов лікар:
— Досить, офіцере. Ви його дуже виснажили.
Він зателефонував Екслі, і той дав добро: Джек рвонув у Мак-Ніл на пошуки жучка в колишній камері Мікі Коена. Аеропорт Вентура був за кілька кілометрів від психлікарні — літаком він дістанеться до П’юджет-Саунд, звідти — на таксі до в’язниці. Боб Ґаллодет уже подзвонив до свого приятеля в Управлінні в’язницями. Адміністрація Мак-Нілу влаштувала Мікі Коену комфортну відсидку, яку той щедро оплатив їм із власної кишені, так що без копняка навряд чи стала би співпрацювати. Екслі теорія із жучком здалася дуже сміливою та малоймовірною; Вайт, швидше за все, накивав п’ятами — Фіск із Клекнером зараз розшукували його. Мабуть, він втік, побоюючись справедливої розплати і за статтю у «Сказане тихцем», і за те, що приховав знайдені під будинком у Сан-Бернардіно рештки, — Фіск написав йому про ці відкриття в записці, яку залишив у його дверях. Паркер сказав, що Дадлі Сміт зараз вивчає матеріали за справою Енґлеклінґів і невдовзі напише звіт; Лінн Брекен розколоти так і не вдалося.
— Ну, і що робитимемо далі? — спитав Джек.
— Приходь опівночі до «Тихого океану», — відповів Екслі, — там все і обговоримо.
Вигляд при цьому в нього був дуже зловісний.
Джек вирушив до аеропорту Вентура, сів у літак — квиток йому заздалегідь замовив капітан Екслі. Стюардеса запропонувала газети; він схопив «Таймс» і «Дейлі Ньюс» і почав читати, що там пишуть про «Нічну сову».
Хлопці Дадлі перевернули догори дриґом негритянські квартали й поперетрусили усіх відомих чорних злочинців-рецидивістів, шукаючи тих, хто насправді стріляв з дробовиків у Ґріффіт-парку. Але марно: хай хто б підкинув зброю в тачку Рея Коутса, він міг підкинути й гільзи в парку, з’ясувавши за газетними репортажами, де вони мають бути. Але ж на таке мізків та яєць вистачило б тільки справжнім професіоналам. Керівництво відділком на 77-1 перейняли Майк Брюнінґ та Дік Карлайсл — під їхнім командуванням цю справу розслідували всі місцеві поліцейські і ще плюс два десятки працівників із Відділу вбивств. І все вказувало на те, що ті чорні відморозки тут ні до чого — здавалося, що знову повернувся 1953 рік. У «Дейлі Ньюс» друкували фотографії: натовп із плакатами на Сентрал-авеню, будинок, який Екслі купив Інес Сото. У «Таймс» опублікували знімок Інес біля будинку Рея Дітерлінґа в Лагуні — на ньому вона прикривала очі від спалахів долонею.
Джек продовжував читати далі.
Бюро генерального прокурора штату зробило заяву: мовляв, Елліс Лоу їх переграв, подавши скаргу, але ця справа їх і надалі цікавить, і вони мають намір почати розслідування, щойно спливе законний термін розгляду скарги, якщо тільки за цей час поліція Лос-Анджелеса не зможе розібратися в справі самостійно й не винесе його на розсуд суду присяжних. Поліція Лос-Анджелеса випустила прес-реліз — детальну і зворушливу історію про зґвалтування Інес Сото у 1953-го, доповнену безкінечно сентиментальною оповіддю про те, як капітан Ед Екслі допоміг бідній дівчині почати нове життя. Було в газетах і про старшого Екслі — якраз завершили спорудження системи шосейних доріг у Південній Каліфорнії, і вже ходили чутки, що на найближчих виборах Великий Престон збирається балотуватися в губернатори від республіканців. До республіканських праймериз залишалося якихось два з половиною місяці, і запуск нових шосе був хитрим трюком, який дозволив би йому капіталізувати в рейтинги його репутацію. Але чи не вплине на його шанси скандал, пов’язаний із іменем сина?