Клекнер простягнув йому аркуш паперу.
— Багато чого. Ось основні пункти, а весь допит записаний на плівку.
— Добре. Тепер підготуй мені Йоркіна. Пригости його пивом та заспокой.
Клекнер посміхнувся та вийшов. Ед взявся читати записку Фіска.
Свідок Пола Браун, 25 березня 1958 року.
1. Свідок повідомила чимало імен жінок та чоловіків, які працювали на П.П. повіями за викликом (список надам окремим документом, також у вигляді запису).
2. Моделей на фото не впізнала (здається, говорить правду).
3. Про шантаж розповіла ось що:
а) П.П. доплачував своїм повіям, якщо їм вдавалося вивідати у клієнтів деталі їхнього особистого життя.
б) П.П. змушував своїх повій виходити зі справи у 30 років.
в) Якщо повію викликали додому до клієнта, П.П. волів, аби вони залишали відчиненими двері/вікна, щоби спеціально найняті люди з фотоапаратами мали можливість зробити компрометуючі знімки. Крім того, повіям доручалося зробити воскові зліпки замків у будинках деяких багатих клієнтів.
г) На замовлення П.П. пластичний хірург (Террі Лакс, очевидно) робив повій схожими на кінозірок, що підвищувало їхню ціну.
ґ) Повії-чоловіки шантажували одружених клієнтів-гомосексуалістів, частину грошей віддаючи П.П.
д) Питання про «Нічну сову» залишили її байдужою (судячи з усього, нічого не знає).
Приголомшливо нахабний бізнес.
Ед перевірив через однобічні дзеркала, що там коїться в кімнатах для допитів. Фіск і фальшива Ева розмовляли; Клекнер із Йоркіном потягували пиво. Террі Лакс читав журнал, Джеррі Ґейслер щось наспівував. Лоррейн Мелвесі сиділа в камері сама, у клубах диму. Приголомшливо — жінка й справді як дві краплі води нагадувала Ріту Гейворт, навіть мала таку саму зачіску, що була в акторки у «Ґільді»!
Він вічинив двері камери. Ріта/Лоррейн підвелася, але одразу ж сіла і дістала нову сигарету. Ед показав їй записку Фіска.
— Будь ласка, ознайомтеся, міс Мелвесі.
— І що? — відповіла вона, пожовуючи губи, прочитавши написане.
— Ви це підтверджуєте чи ні?
— Говоритиму лише у присутності адвоката.
— У найближчі сімдесят дві години це вам не світить.
— Ви не маєте права так довго мене тут тримати!
З акценту можна було зрозуміти, що походить вона не з найблагополучніших районів Нового Йорку.
— Ну, не тут, але ми можемо перевести вас до жіночої в’язниці.
Лоррейн вкусила аж до крові ніготь.
— Ви не маєте права.
— Звичайно, маю. Шерон Костенца сидить у сусідній камері, так що завдаток за вас вона внести не зможе. Пірс Петчетт — під слідством, а ваша подруга Ева розповіла те, що тут написано. Вона заговорила першою, і все, що нам від вас потрібно, — аби ви пояснили нам деякі подробиці.
— Я не можу, — схлипнула вона.
— Чому?
— Пірс був такий добрий зі мною…
— З Пірсом покінчено, — перебив її Ед. — Лінн Брекен подала на нього заяву. Вона зараз перебуває в захищеній камері, і мені куди легше було б дістати ці відповіді від неї, але я не хочу заморочуватися, тому питаю вас.
— Але я не можу…
— Можете й будете.
— Не можу.
— Краще розповідайте, бо тільки на підставі свідчень Поли Браун вам можна висунути причетність до одинадцяти злочинів. Як вам перспектива опинитися серед лесбійок у в’язниці?
Вона у відповідь промовчала.
— Егеж, зрозуміло, що така перспектива вам не подобається, але наглядачки — ще гірше. Величезні тупі корови із кийками. Знаєте, що вони роблять із тими…
— Добре, добре, добре! Добре, я все розповім!
Ед дістав нотатник, написав: «Хронологія».
— Пірс тут ні до чого, — сказала Лоррейн. — Це той хлопець його змусив.
— Який хлопець?
— Я не знаю. Чесне слово, не знаю.
Ед підкреслив слово «хронологія»!
— Коли ви почали працювати на Петчетта?
— Коли мені виповнилося двадцять один.
— Рік?
— 1951-й.
— І на його замовлення Террі Лакс зробив вам пластичну операцію?
— Так, щоби я стала іще красивішою!
— Заспокойтеся, будь ласка. Ви тому за мить до цього згадали про якогось хлопця…
— Я не знаю, що то був за хлопець! Я ж не можу сказати вам те, чого не знаю!
— Тихіше, будь ласка. Отже, ви підтверджуєте свідчення Поли Браун і стверджуєте, що до здирництва Пірса Петчетта змусив якийсь «хлопець», про якого ви нічого не знаєте. Так?