Бад замислився: можливо, тим «хлопцем» був Джонні Стомп? Джонні Стомп на таких справах собаку з’їв, а чим він заробляє останнім часом — незрозуміло. Лоррейн Мелвесі заявила, що шантаж почався у травні 1953-го, на цей час банда Дадлі уже на всю співпрацювала із Петчеттом.
— Так, про шантаж. Така штука, якої страшенно бояться і одружені добропорядні громадяни, і різні збоченці, — ніхто не застрахований. Це, так би мовити премія за шкідливість професії для повій. Хлопці, вас ніхто ніколи не намагався прищучити?
— Ми не знаємося із проститутками, — закотив очі Біллі, — ані з мужиками, ані з бабами.
— Сонечко моє, — підсунув Бад стілець ближче до них, — а ми ось знаємо, що ти був знайомий із хлопцем-повією на ім’я Боббі Індж. Якщо щось крякає як качка — то це качка. Так що агов, хлопці, не встидайтеся, покрякайте нам, хто вам намагався викручувати яйця?
— Джентльмени, — суворо сказав Екслі, — чи знаєте ви імена когось із повій, які працювали на Петчетта?
— Що це за громило? — обурився Біллі. — Ми не зобов’язані відповідати на його питання.
— Хрін там! Тиняєтеся по каналізації — не дивуйтеся, що натрапляєте на щурів. Чули колись про маленького милого Деріла Берджерона? А на баб вас не тягне? На мамку його не стоїть? У Деріла стояв — Сміттє-Джек мав журнальчик, то там він її трахав на роликових ковзанах. А ви, гомики срані, думаєте, що коли влипли в лайно, то з нього родзинки повиколупуєте і буде вам кайф?
— Еде, хай він завалить писок, — сказав Валберн.
— Досить, сержанте, — наказав Екслі.
У Бада паморочилося в голові, всередині прокинувся голос, який підказував йому потрібні слова:
— Іди в пекло, капітане. Ці виродки замішані в усіх Петчеттових схемах. Один — телезірка, в іншого татко — казково багатий чортяка. Два педики на купі грошей — та таких навіть я би пошантажував. Тобі це не здається логічним, нє?
Екслі пальцем торкнувся коміра: сигнал — ЗАСПОКОЙСЯ.
— У висновках сержанта Вайта, звичайно, є раціональне зерно, хоча мені й не подобається манера, у якій він ці висновки викладає. Джентльмени, щоб прояснити ситуацію: чи знав хтось із вас про схеми шантажу, до яких були залучені Пірс Петчетт та/або його повії?
— Ні, — відповів Тіммі Валберн.
— Ні, — повторив за ним Біллі Дітерлінґ.
Бад приготувався поставити ключове запитання.
— Чи намагалися когось із вас колись шантажувати? — нахилився до них Екслі.
Обидва замотали головами, мовляв, ні — але чому тоді цих двох гомиків пробило по`том у приємно прохолодній кімнаті?
— Джонні Стомпанато, — прошепотів Бад.
Біллі з Тіммі застигли на місці.
— Компромат на «Жетон честі», — сказав Бад. — Цього він хотів?
Валберн почав було відповідати, але Біллі його зупинив.
«ОБЕРЕЖНО!» — промовляв вираз обличчя Еда. «АГОВ!» — вимагав внутрішній голос.
— Він мав щось на твого батька, так? На великого, бляха-муха, Рея Дітерлінґа?
Екслі відчайдушно жестикулював йому, мовляв, досить, але цієї миті в його уяві з’явилося обличчя того, кому належав цей другий голос — Діка Стенса, що ковтає газ.
— Компромат. Віллі Веннерголм, Лорен Атертон, вбивства дітей. На твого батька.
— На його батька, — показав пальцем на Екслі Біллі, не ладний вгамувати дріж..
Усі четверо мовчки переглянулися, Валберн затрусився у риданнях. Біллі обійняв його, бажаючи заспокоїти.
— Вимітайтеся. Зараз же. Я вас відпускаю.
У його очах було більше суму, аніж страху.
Біллі повів Тіммі до виходу. Бад підійшов до вікна. Екслі взяв в руку мікрофон:
— Двейне, виходять Валберн і Дітерлінґ. Впадіть із Доном їм на хвіст.
Бад вивчав його поглядом — Екслі був вищий, але не такий здоровенний.
— Даремно я це зробив, — вирвалося в нього.
— Незабаром усе це скінчиться, — відповів Екслі, дивлячись у вікно. — Усе скінчиться.
Бад поглянув униз. Фіск із Клекнером стояли під дверима; гомики раптом зірвалися й побігли вулицею вниз. Поліцейські погналися за ними, але дорогу їм перетнув автобус. Коли він проїхав, Біллі й Тіммі вже не було видно. Фіск і Клекнер, мов дурні, так і застигли посеред вулиці.
Екслі, дивлячись на них, розреготався.
Чомусь засміявся і Бад.
Розділ 71
Вони пригадали старі-добрі часи; Стентон замовив у номер шампанське. Джек розповів усе, що знав: про Петчетта й Гадженса, про порнуху, героїн та «Нічну сову». Відчувалося, що Міллер щось знає; відчувалося, що йому кортить це розповісти.