Вони пригадали, як він вчив Міллера основ поліцейського ремесла, пригадали, як тягав його на Централ-авеню до повій, а потім він раптом заарештував Арта Пеппера. У номер зазирнув Ґаллодет, сказав, що Пелтц чистий. Після цього Джек із Міллером ще годину поперемивали кістки Максу Пелтцу. Потім Міллер раптом посумнішав — у 1958-му виходить останній сезон серіалу. Крім того, він пошкодував, що вони перестали спілкуватися, але Джек, мовляв, взагалі з котушок злетів, перетворившись на парію у світі індустрії. Із сусідньої кімнати чутно було, як сперечаються Вайт із Екслі.
— Міллере, — взявся за справу Джек, втомившись грати в кішки-мишки, — це мені здається, чи ти насправді аж вмираєш, коли хочеш мені щось розповісти?
— Навіть не знаю, Джеку. Це стара історія…
— Ну, то й ця заварушка давно почалася. Ви з Петчеттом були знайомі, так?
— Звідки ти знаєш?
— Просто здогадався. Ну, і ще у справі Петчетта є відомості про те, що він фінансував деякі зі старих фільмів Дітерлінґа.
— Що ж, я справді знав Петчетта, — подивившись на порожній келих, сказав Стентон. — Була в нас із них одна історія, тільки я не розумію, яким чином це стосується справи.
Із сусіднього номера почувся звук, ніби щось відшкрябували від килима.
— Одне я знаю точно: відколи ти почув прізвище Петчетта, ти вмираєш від бажання щось мені розповісти.
— Чорт забирай, у такі моменти мені здається, що я бачу перед собою не поліцейського, а старого гладкого актора-невдаху.
Джек відвів погляд убік.
— Як тобі відомо, — сказав Стентон, — я ще дитиною знімався у дитячих серіалах Дітерлінга. Найбільшою зіркою серед нас був тоді Віллі Веннерголм, Крихітка Віллі. Я час від часу бачив Петчетта в акторській школі, і знав, що він щось типу бізнес-партнера Дітерлінґа, тому що наша класуха була в нього закохана по вуха і часто нам про нього розповідала.
— І?
— А потім Віллі викрав і порізав на шматки той Доктор Франкенштейн. Ти точно чув про цю історію — гриміла вона тоді на весь світ. Поліція заарештувала чувака на ім’я Лорен Атертон. Вони заявили, що це він убив Віллі та інших дітлахів. Важка історія, Джеку.
— То розповідай її швидше — менше мучитимешся.
— Містер Дітерлінґа та Петчетт прийшли до мене, — затараторив Стентон, — вони дали мені заспокійливе і сказали, що я ще з одним старшим хлопцем мушу піти в поліцію. Мені було чотирнадцять, а тому хлопцеві — ну, десь сімнадцять. Петчетт і містер Дітерлінг навчили мене, що казати, і ми пішли у відділок. Говорили ми із Престоном Екслі, який тоді був детективом. Ми розповіли йому все так, як навчили містер Дітерлінґ та Петчетт: ми бачили, мовляв, як Атертон тинявся довкола нашої акторської школи. Ми впізнали Атертона, і Екслі нам повірив.
— Далі, чорт забирай? — випалив Джек після театральної паузи.
— Того старшого хлопця, — заговорив Міллер Стентон повільніше, — я ніколи більше не бачив, навіть не пам’ятаю, як його звали. Атертону було висунуто звинувачення, і його засудили до страти, а за мене попросили, аби я не давав свідчень у суді. Це було у 1939-му. Минуло кілька років, я досі знімався у Дітерлінґа, але тепер грав наївняків та романтиків. Коли відбувалася церемонія відкриття шосе Арройо Секо, містер Дітерлінґ приїхав туди із кількома акторами, які це все діло мали рекламувати. Шосе побудував Престон Екслі — на той момент він уже був вдалим бізнесменом. І тоді я випадково підслухав розмову між містером Дітерлінґом, Петчеттом і Террі Лаксом — думаю, ти його знаєш.
— Міллере, не зупиняйся, кажи.
— Їхньої розмови я ніколи в житті не забуду, Джеку. Петчетт сказав Лаксу: «Завдяки моїм препаратам він нікому більше не зашкодить, а завдяки твоєму скальпелю його ніхто ніколи не впізнає». «А я приставлю до нього охоронця», — сказав Лакс. Ніколи не забуду голосу містера Дітерлінґа, коли він це казав. «Престон Екслі зрозумів, що, окрім Лорена Атертона, був ще один вбивця, але я підсунув йому цапа-відбувайла, і він заспокоївся, — сказав тоді Дітерлінґ. — Мені здається, він занадто багато чим мені зобов’язаний, аби створювати мені проблеми».
Джек ущипнув себе: чи не спить він, бува, чи досі дихає? Позаду нього почулося часте й важке дихання. Він обернувся і побачив у дверях Екслі та Вайта, що застигли на місці, немовби два кам’яних боввани.
Розділ 72
Тепер все лінії на його схемі були кольоровими.