Каліцтва, домальовані червоним чорнилом. Струмочки чорнильної крові із ран. Мультяшні герої із Реймондом Дітерлінґом, Престон Екслі, зірково-злочинний акторський склад. Червоний колір — кров, зелений колір — здирництво і хабарі. Чорний колір — колір поховальний, чимало акторів другого плану вже вмерли. Вайт із Вінсеннсом усе знали, скоріше за все розкажуть Ґаллодету. Він же, розуміючи це, ледве не копняками вигнав їх із готелю. Ед розумів, що не було вже різниці — встигне він попередити батька чи ні. Він міг ще смикатися й викручувати, а міг просто сидіти в номері та чекати — так чи інакше, все закінчиться так само: його життя рознесуть по шматочках у прямому ефірі.
Минуло кілька довгих годин — він так і не наважився зняти телефонну трубку. Увімкнув телевізор — і побачив свого батька на церемонії відкриття чергового шосе і, коли той знову почав сипати перед журналістами банальностями, вставив собі у рот дуло пістолета. Натиснув гачок до половини — і тато поступився місцем рекламному блоку. Ед дістав чотири патрони, крутнув барабан, приставив дуло до голови. Двічі натиснув курок — і нічого, він навіть не повірив, що він це зробив. Він викинув револьвер у вікно, там його підібрав якийсь алкаш і вистрілив у небо. Ед засміявся, потім заплакав і кілька разів ударив кулаком по меблях.
Ще кілька годин він просидів, нічого не роблячи.
Раптом задзвонив телефон, і Ед наосліп намацав слухавку.
— Так… Слухаю?
— Капітане, це ти? Це Вінсеннс.
— Я. Що там?
— Ми з Вайтом в Бюро. Тільки що прийняли виклик. Норт-Нью-Гемпшир, № 2206, Норт-Нью-Хемпшир, будинок Біллі Дітерлінґа. Біллі Дітерлінґа знайдено у нього вдома із невідомим чоловіком — обидва мертві. Фіск уже виїхав туди. Капітане, ти чуєш?
Ні, ні, ні — так.
— Слухаю. Уже виїжджаю.
— Чудово. І, між іншим, ми з Вайтом нічого не сказали Ґаллодету про те, що розповів Стентон. Думав, тобі варто це знати.
— Дякую, сержанте.
— Подякуєш Вайту. Це про нього тобі слід непокоїтися.
На місці злочину на нього уже чекав Фіск — будинок у тюдорівському стилі був освітлений мигалками, на галявині перед будинком уже припаркувалися чорно-білі поліцейські автомобілі та пересувні лабораторії судової експертизи.
Ед підбіг до входу; Фіск коротко розповів, що сталося.
— Сусідка почула крики, почекала півгодини і зателефонувала до поліції. Вона бачила, як із будинку вибіг чоловік, сів у машину Біллі Дітерлінґа і поїхав. Через квартал звідси він влетів у дерево, вискочив з машини і втік. Я вже допитав її: чоловік, білий, на вигляд сорок із хвостиком, звичайної статури. Сер, приготуйтеся побачити щось жахливе.
Ізсередини чутно було тріск фотоспалахів.
— Усе перекрити й опечатати, — сказав Ед. — Ніякого Відділу вбивств, ніяких місцевих копів, пресу женіть звідси на хрін, зробіть усе, щоби старий Дітерлінґ про це поки що не знав. Скажи Клекнеру, щоб опечатав машину, і привези мені сюди Тіммі Валберна. Знайди його. Негайно.
— Сер, їм вдалося відірватися від нас. Мені дуже прикро.
— Зараз це не має ніякого значення, просто зроби, як я наказав.
Фіск побіг до машини; Ед увійшов до будинку.
Біллі Дітерлінґ лежав на колись білій канапі — тепер вона була вся червона від крові. У горлі його стирчав ніж, іще два — стирчали із живота. На підлозі лежав знятий із нього скальп, припнутий до килима колуном для льоду. У метрі від нього лежав другий убитий: білий чоловік років сорока — випатраний, як риба, із нутрощами на підлозі, у щоках — два ножі, в очах — кухонні виделки. На підлозі в калюжах крові плавали якісь пігулки.
І жодних натяків на мистецтво — цього разу вбивця вирішив обійтися без естетики.
Ед увійшов в кухню. Петчетт сказав Лаксу в 1939-му: «Завдяки моїм препаратам він нікому більше не зашкодить, а завдяки твоєму скальпелю його ніхто ніколи не впізнає». Кухонна шафа була вивернута; ложки й виделки валялися на підлозі. Рей Дітерлінґ сказав у 1939-му: «Я підсунув йому цапа-відбувайла, і він заспокоївся». Криваві відбитки ніг — вбивця кілька разів повертався на кухню за прикрасами для трупів. Лакс: «Я приставлю до нього охоронця». У раковині — шматок скальпа з волоссям. «Престон Екслі, на той момент уже вдалий бізнесмен». Кривавий відбиток долоні на шпалерах, ази криміналістики.
Ед придивився до відбитка — чіткі лінії та завитки візерунків. Усі ознаки класичного психопата — залишив усі сліди, які тільки міг залишити.
Він повернувся до вітальні. Туди вже заявився Сміттє-Джек в оточенні півдесятка медекспертів. Спалахи фотоапаратів сліпили очі — Бада Вайта не було видно.