— Друга жертва — Джеррі Марсалас, — сказав Вінсеннс, — медбрат, нянька і щось на зразок охоронця Девіда Мертенса, декоратора «Жетона честі». Він — дуже тихий хлопець, здається, епілептик.
— Має шрами від пластичних операцій?
— Так, уся шия і спина в шрамах. Я якось бачив його без сорочки.
Команда експертів стала до роботи, і Ед вивів Вінсеннса на ґанок. Там було прохолодно, мигалки сліпили очі.
— За віком Мертенс цілком може бути тим старшим хлопцем, про якого розповідав Стентон. Лакс його добряче порізав, і Міллер його не впізнав. У нього там стільки шрамів — напевно, не одну операцію робили. Господи, Екслі, ти б себе зараз бачив. Тобі не здається, що ти це приймаєш занадто близько до серця?
— Не знаю. Мені потрібен іще всього лише один день, аби загнати Дадлі в глухий кут.
— Тоді від Вайта залежить, чи збирається він тебе здати. Знаєш, він міг би уже розповісти все Ґаллодету, але він цього не зробив.
— Він хоче прищучити Дадлі навіть більше за мене.
— Ну, не знаю, — засміявся Джек. — Бос, якщо ви з Ґаллодетом хочете довести справу до суду, то Вайта краще десь закрити. Він рішуче налаштований пришити Дадлі та Перкінса — і він це зробить.
— Це я йому дозволив, — засміявся у відповідь Ед.
— Ти дозволиш йому…
— Джеку, візьмися поки за цю справу, — обірвав його Екслі. Заїдь додому до Мертенса, подивися що там, і, якщо можеш, знайди Вайта…
— Він влаштував полювання на Перкінса. Як мені…
— Просто спробуй його знайти. І — знайдеш ти його чи ні — завтра о дев’ятій ранку зустрічаємося в будинку Мікі Коена. Спробуємо вивідати в нього щось про Дадлі.
— Щось я не бачу тут нікого з Відділу вбивств, — промовив Джек, роздивляючись навколо.
— Виклик прийняли ви з Фіском, так що у Відділі вбивств про це нічого не знають. Ще добу я зможу утримувати інформацію всередині свого відділу.
— Патрулям уже передали опис Мертенса?
— Цим вже опікується половина Відділу внутрішніх розслідувань. Слухай — він просто тупий псих. Ми скоро його знайдемо.
— Припустімо, його знайду я. Ти ж не хочеш, аби він почав розповідати про старі-добри часи і про те, що стосується твого батька…
— Взяти живцем. Я хочу з ним поговорити.
— Ох, — відповів Вінсеннс, — навіть Бад не такий божевільний, як ти.
Ед опечатав будинок.
Потім він зателефонував шефу Паркеру, розповів йому, що скоєно подвійне вбивство, пов’язане із внутрішнім розслідуванням, яке проводять зараз, і імена вбитих необхідно зберегти в таємниці. Розбудив п’ятьох хлопців зі свого Відділу і відправив їх на пошуки Девіда Мертенса. Умовив сусідку, яка викликала поліцію, прийняти заспокійливе, вклав її в ліжко та змусив поклястися, що ім’я Біллі Дітерлінґа не потрапить в газети. Коли з’явилися репортери, він переконав їх, що особи вбитих поки що не встановлено. Потім пройшовся до кінця кварталу, оглянув машину, яку пильно чатував Клекнер. Це був «пакард-каріббеан», який передніми колесами стояв на тротуарі, впираючись бампером у дерево. Водійське сидіння, приладова панель, важіль перемикання передач — усе в крові; на вітровому склі — чіткі криваві відбитки пальців. Клекнер зняв з автомобіля номерні знаки; Ед наказав йому відігнати машину назад до будинку, поставити в гараж і приєднатися до пошуків Мертенса. Після цього Екслі зробив кілька дзвінків з таксофона: старшому черговому у відділок «Ремперт» і до чергового патологоанатома в міський морг. Обом він збрехав, мовляв, за наказом Паркера вбивство повинно залишитися в таємниці протягом найближчих двадцяти чотирьох годин — ніяких розмов із пресою, ніяких звітів про розтин. 3:40 ночі, ніхто з Відділу вбивств на місці злочину так і не з’явився — Паркер дав йому карт-бланш.
Усе було опечатано.
Ед повернувся до будинку. Там було тихо — ані журналістів, ані роззяв. Огороджувальні стрічки та наведені крейдою контури тіл — тіла вже забрали. Криміналісти знімали відбитки пальців та упаковували речові докази. У дверях кухні показався знервований Фіск.
— Сер, я привіз Валберна. З ним Інес Сото. Я помчав шукати його в Лаґуну — ви колись казали, що вони дружать із міс Сото.
— Що тобі розповів Валберн?
— Нічого. Сказав, що буде говорити тільки з вами. Я пояснив йому, що сталося. Усю дорогу він проплакав. Каже, що готовий зробити заяву.
Увійшла Інес. На обличчі — скорботний вираз, нігті обкусані до м’яса.