Деревина лежала тут метровим шаром — Мертенс не став би шукати тут, він би з такими завалами не впорався. Він підійшов до басейну — обвуглені пляжні крісла, плавуча платформа. Раптом він побачив у воді чеку від ручної гранати.
Ед штовхнув стовбур пальми, що плавав у воді. Між листям застрягли шматочки порцеляни, стовбур пальми був посічений шрапнеллю. Ед прихилився до води й поглянув уважніше: у воді плавали капсули, чорні квадратики, схожі на капсюль-детонатори. У неглибокому кінці басейну на сходинках відвалився шматок штукатурки — там було видно оголені металеві ґрати і ще більше пігулок. Ед уважніше придивився до галявини — від басейну до будинку бігла доріжка начисто випаленої трави
Підходи до сейфа. Гранати й динаміт, що забезпечували безпеку схованці. Напевно, гігантська пожежа знешкодила увесь боєприпас, хоча, можливо, й ні.
Ед стрибнув у воду, відламав шматок штукатурки — на поверхню спливли ще пігулки й піднялися бульбашки повітря. Він взявся віддирати штукатурку двома руками — гіпс, вода, бульбашки, а ось і покручені металеві дверцята. Пігулки тепер спливали, ніби їх викидало на поверхню виверженням вулкана, всередині сейфа виявилися запаяні у пластик папки, стоси грошей та пакунки з білим порошком. Ед діставав це добро із сейфа, поки той не перетворився просто на глибоку і чорну нору. Потім, стікаючи водою, почав тягати пакунки до машини — сонце палило нещадно, і коли він закінчив, то вже майже висохнув. Він востаннє підійшов до сейфа — помацав іще і прощальним рухом вигріб залишки таблеток.
У прогрітій сонцем машині Ед швидко зігрівся. Він під’їхав до акторської школи Дітерлінґа, перестрибнув через паркан.
Там царювала тиш — субота, занять не було. Типовий гральний майданчик — баскетбольні кільця, розмітка під софтбол. Де тільки можливо, намальований Мучі Маус.
Ед пішов до південного боку огорожі — найближчого до будинку Біллі Дітерлінґа. Подряпавши руки об металеву сітку, переліз. На асфальті були темні плями — кров, слід дуже легко відстежити.
Краплі крові вели через майданчик, сходами вниз до бойлерної. На дверній ручці було видно криваві сліди, усередині горіло світло. Він дістав револьвер Бада Вайта і увійшов.
Девід Мертенс був тут — зіщулився у кутку. У кімнатці панувала задуха — смерділо потом і кров’ю, якими був просякнутий одяг Мертенса. Він вишкірився й затремтів. Ед жбурнув йому жменю пігулок.
Той схопив їх і проковтнув у мить ока. Ед прицілився йому у відкритий рот, але так і не зміг вистрілити. Мертенс уп’явся в нього поглядом. Час ніби застигнув — нікого, окрім них двох, у всьому Всесвіті не лишилося. Раптом Мертенс заснув, закопиливши губи і показуючи ясна. Ед поглянув на нього, намагаючись викликати у собі лють до нього. Але де там.
Ед знову почав відчувати час, але тепер він полетів набагато швидше, ніж мав би. Судові засідання, психіатрична експертиза, Престон Екслі, якого усі шпиняють за те, що випустив цього монстра. Палець його закам’янів на спусковому гачку — він все одно не міг цього зробити.
Ед підняв психа й потягнув до машини.
***
Санаторій «Тихий океан» у каньйоні Малібу. Ед попросив охоронця викликати йому доктора Лакса — мовляв, капітан Екслі хоче віддячити йому за послугу.
Охоронець показав йому місце, вільне для парковки. Поставивши машину, Ед розірвав сорочку на Мертенсі. Жорстко — цей чоловік, здавалося, увесь вкритий шрамами.
У машину зазирнула голова Лакса. Ед дістав два пакети порошку, дві пачки тисячедоларових банкнот і опустив заднє скло.
Лакс підійшов і зазирнув на заднє сидіння.
— Упізнаю роботу. Дуґлас Дітерлінґ.
— І все?
Лакс тарабанив пальцями по пакету з порошком.
— А це — від покійного Пірса Петчетта? Не треба гніватися. Я чув, що і ви далеко не бойскаут. Чого ви хочете?
— Аби про цього чоловіка дбали й надійно охороняли до кінця його життя.
— Що ж, прийнятне прохання. Але що це — співчуття чи страх за репутацію майбутнього губернатора?
— Не знаю.
— Нечасто почуєш таку відповідь від капітана Екслі. Ходіть прогуляйтеся трошки по території — мої хлопці все зроблять.
Ед вийшов на терасу, звідки відкривався чудовий вид на океан. Сонце, хвилі, а в глибині, можливо, когось пожирають акули. Хтось позаду нього увімкнув радіо:
— …нові відомості про невдалу спробу втечі з тюремного поїзда. Речник дорожнього патруля повідомив пресі, що на сьогодні число жертв — двадцять вісім ув’язнених, семеро охоронців та членів бригади залізничників. Також було поранено чотирьох співробітників служби шерифа й застрелено сержанта Джона Вінсеннса, знаменитого лос-анджелеського поліцейського, колишнього консультанта серіалу «Жетон честі». Напарник сержанта Вінсеннса, сержант поліції Лос-Анджелеса Венделл Вайт, у критичному стані перебуває в центральному шпиталі округу Фонтана. Вайт наздогнав і убив людину, чиїм завданням було підібрати втікачів — Барта Артура Перкінса на прізвисько «Собачник», музиканта зі зв’язками в кримінальному світі. Лікарі зараз борються за життя відважного поліцейського, хоча шансів на те, що він виживе, — обмаль. Капітан Джордж Рейчліс із дорожнього патруля Каліфорнії назвав цю трагедію…»