Тепер ніяких барвистих вогнів не було — за фіранками горіло рівне біле світло. Бад натиснув ґудзик дзвінка.
Двері відчинилися, і на порозі з’явилася Лінн Брекен.
— Слухаю? Ви — той поліцейський, про якого попереджав мене Пірс?
— Так, це я. Петчетт пояснив, у чому справа?
— Він сказав, що ви й самі не дуже знаєте, — не зачиняючи дверей, промовила Лінн. — Але попросив, аби я максимально чесно відповіла на ваші питання.
— Ви завжди його слухаєтеся?
— Так.
Бад увійшов у будинок.
— Так, картини на стінах — оригінали, — сказала Лінн, — і я працюю проституткою. Я ніколи не чула про ту Кеті-як-її-там, а Двайт Жілетт ніколи б не зґвалтував жінку. Якби йому спало на думку когось убити — закладаюся, що він би використав для цього ніж. Я чула про Дюка Кеткарта. Судячи з усього, він був невдахою, якому для роботи сутенером не вистачало яєць. Ось і все, що я можу вам повідомити.
— Ви закінчили?
— Ні. Я нічого не знаю про інших дівчат Двайта, а про бійню в «Нічній сові» мені відомо тільки те, що я прочитала в газетах. Ви задоволені?
Бад ледве не розреготався.
— Бачу, ви з Петчеттом трохи поговорили. Він вам вчора телефонував?
— Ні, сьогодні вранці. А що?
— Просто цікаво.
— Ви — офіцер Вайт, чи не так?
— Можна називати мене Бадом.
— Баде, — засміялася Лінн, — ви вірите тому, що сказали ми із Пірсом?
— Так, вірю.
— І розумієте, чому ми вам потураємо?
— Ви б не кидалися такими словами, я можу й розізлитися.
— Гаразд. Але — розумієте?
— Звісно, розумію. Петчетт — сутенер, значить, на нього можна накопати ще щось. І нікому із вас не хочеться, аби на це звернула увагу поліція.
— Саме так. Ми співпрацюємо виключно з егоїстичних міркувань.
— Хочете пораду, міс Брекен?
— Просто Лінн.
— Міс Брекен, ось вам моя порада: продовжуйте співпрацювати і навіть, чорт забирай, не намагайтеся мене підкупити або налякати, бо тоді ви з Петчеттом опинитися по самі вуха в лайні.
Лінн посміхнулася. І Бад моментально впізнав посмішку Вероніки Лейк, яку він бачив в одному із фільмів за її участі, тому, де Алан Ледд повернувся з війни і дізнався, що його хвойда-дружина бігала наліво.
— Хочете випити, Баде?
— Залюбки — чистий скотч.
Лінн пішла на кухню й повернулася із двома склянками.
— Чи просунулося слідство у справі вбивства тієї дівчинки?
Бад зіперся спиною на стінку.
— Розслідування ведуть троє офіцерів. Злочин скоєно на сексуальному ґрунті, тому поки що вони перевіряють всіх відомих нам ґвалтівників. Пару тижнів побігають, а потім заб’ють.
— Але ж ви не заб’єте?
— Можливо. А може, ні.
— Чим вас так сильно діткнуло це?
— Стара історія.
— Стара особиста історія?
— Ага.
Лінн зробила ковток.
— Не зважайте, я просто спитала. А що з розслідуванням справи «Нічної сови»?
— Усе йде до того, що винними визнають тих ніг… тобто чорних. А взагалі — там сраний бардак з тим розслідуванням.
— Ви забагато лаєтеся, Баде.
— А ви — трахаєтеся за гроші.
— У вас на сорочці кров. Це невід’ємна частина вашої роботи?
— Так.
— І ви дістаєте від цього задоволення?
— Лише коли вони на це заслуговують.
— Маєте на увазі чоловіків, які кривдять жінок?
— А ви розумна людина.
— А ті, що були сьогодні, — заслужили?
— Ні.
— Але ви все одно це зробили…
— Так, зробив. Ви теж сьогодні з півдесятка кобелів обслужили.
— Насправді — лише двох, — посміхнулася Лінн. — Між нами, не для протоколу: це ви побили Двайта Жілетта?
— Між нами: я запхав його руку у подрібнювач сміття.
Лінн ані зітхнула, ані здригнулася.
— І вам сподобалося це робити?
— Ем-м-м. Ні.
— Ой, де ж мої манери, — закашлялася раптом Лінн. — Сідайте, будь ласка.
Бад сів на канапу; Лінн присіла поруч, на відстані витягнутої руки.
— Видно, детективи з Відділу вбивств різні бувають. Ви — перший чоловік за останніх п’ять років, який у першу ж хвилину знайомства не порівняв мене із Веронікою Лейк.
— Ви красивіша за неї.
— Дякую, — відповіла Лінн, закуривши сигарету, — обіцяю, що збережу це в таємниці від вашої подружки.
— З чого ви взяли, що у мене є подружка?
— У вас піджак зібганий і пахне парфумами.
— Помиляєтеся. Просто дівка на одну ніч.
— Який ви…