Тут потрібен був, певно, не так історіограф, як досвідчений контррозвідник, а може, пішла б на користь і їхня тісна взаємодія.
Настав, нарешті, час “пустити справу по інстанції”. Лист із Західної Німеччини підхльоснув Грибова. Не можна зволікати жодного дня!
Тому він прискорив свій від’їзд у давно передбачуване відрядження в справах училища. А прибувши до Москви, прямо з вокзалу пішов до контр-адмірала Ришкова, колишнього свого учня.
— Я офіційно до вас, Юхиме Петровичу, — сказав Грибов, сідаючи в крісло, після того як вони привіталися. — Дозвольте доповісти?
І він стисло розповів про зустрічі Шубіна з “Летючим Голландцем”.
Ришков здивувався:
— Даруйте! Я ж чув про “Голландця”! Ще навесні тисяча дев’ятсот сорок четвертого року. Сам прилітав на Лавенсарі, щоб розпитати Шубіна. Але чому припинили роботу? Ви кажете, Шубін навіть побував на борту цього “Голландця”?
— Тому й припинили. Парадоксально, але факт. Медичний висновок був несприятливий для Шубіна. А ви вже перебували в той час на Тихоокеанському флоті.
— Навесні тисяча дев’ятсот сорок четвертого року йшлося про Вуву, тобто про нову секретну зброю. Про нікель та шарикопідшипники я нічого не чув.
— Та й Вува. Не виключено, що була і Вува. Поряд з усім іншим.
— У шхерах згадувалася Вува, — настійно повторив Ришков. — Тобто ракети-снаряди. Відомо, що німці випробовували їх на Балтиці наприкінці війни,
— Он як! У шхерах?
— Ні. На півдні Балтики.
— До?
— В Пейнемюнде на острові Узедом.
— І це відбулося тисяча дев’ятсот сорок четвертого року?
— Так.
— Навесні?
— Восени. Відомості в нас, Миколо Дмитровичу, дуже докладні. Випробовуванням керував досить відомий Вернер фон Браун, “батько Вундерваффе”, як величали його німці. Проект називався “Урзель”[36] на честь якоїсь жінки. Ракети-снаряди мали назву А-9. Пускати їх передбачалося з підводного човна.
— Ах, усе-таки з підводного човна?
— Так. У момент залпу човен мав перебувати в підводному положенні, тобто стріляти з-під води. Дальність дії запланували в п’ять тисяч кілометрів. Однак з випробуваннями А-9 нічого не вийшло.
Грибов хмуро усміхнувся:
— Що й з’ясувалося з усього подальшого. Ну, а що, по-вашому, могло перешкодити німцям?
— Цього я не знаю. Гадаю, швидше за все, технічні неполадки. Словом, як то кажуть, “фокус не вдався”.
— Шубін припускав, що секретну зброю збиралися випробовувати під Ленінградом. Але ваші відомості цілком прояснюють картину. Навіщо випробовувати зброю під носом у ворога, якщо у Південній Балтиці, на великій відстані од лінії фронту, це зручніше в усіх відношеннях. Узедом лежить на відлюдді.
— Недалеко від теперішнього Свіноуйсьце?
— Так, колишній Свінемюнде. На ті часі глибокий тил. Я радий, Юхиме Петровичу, що ви підтверджуєте мій здогад: навесні сорок четвертого року “Летючий Голландець” не збирався в шхерах випробовувати нову секретну зброю. Він був зайнятий чимось іншим.
— Але це ж випливає з повідомлень самого Шубіна, — підхопив Ришков. — На палубі “Летючого Голландця” не було відповідних пристроїв. Шубін, як ви казали, бачив тільки здвоєний кулемет.
Грибов промовчав.
— Для нас зараз важливе не те, що він бачив, а те, чого не бачив, — промовив професор.
Ришков нерозуміюче дивився на нього.
— Я маю на увазі пасажирів “Летючого Голландця”. Рекомендуючи Шубіна офіцерам, старший помічник сказав: “Наш новий пасажир”. Отже, були й інші пасажири — до Шубіна чи одночасно з ним? Іноді, Юхиме Петровичу, вони здаються мені небезпечнішими за ракети-снаряди чи атомну бомбу.
— Ну що ви! Та чи й були вони? Вас вразило слово “новий”. Але ж Шубін міг недочути чи переплутати. Пасажирський підводний човен! Щось не віриться! Транспортний — ще так-сяк! Припустімо, що він транспортний. Все одно заходимо в сліпий кут, у кормовий відсік. Біля люка перебірки стовбичив вартовий? Подумати тільки: на підводному човні — вартовий! Але що могли переховувати за його спиною? Ви відкидаєте секретну апаратуру, скажімо, модель Вуви, яку випробовували на підводному човні. (Грибов зробив заперечливий жест). Перепрошую. Миколо Дмитровичу, я докінчу свою думку. Але, якщо це не апаратура, тоді, безсумнівно, вантаж. І я навіть скажу вам, який вантаж. Сировина для виготовлення атомної бомби! “Летючий Голландець” займався тим, що доставляв у Німеччину цю сировину з віддалених місць!
Ришков підвівся з-за столу й пройшовся по кабінету.
— Я, звичайно, міркую вголос. Чому “Летючий” двічі причалював біля берегів Норвегії? Там був завод важкої води, чи не так? А рейс Цвішена Амазонкою? Я пригадую, що в Південній Америці знайдено поклади уранової руди. Де знайдено? Може, поблизу цієї річечки… як її…
— Аракара, — сказав Грибов.
— Так, Аракари. Припустіть, що бразільці не знали про це. Але знали фольксдойче, німецькі колоністи. Нишком від бразільців вони почали видобувати руду і на підводних човнах переправляти до Німеччини. Ось вам гіпотеза. Звісно, робоча! У цю схему влягає все, в тому числі зовнішній вигляд і поведінка команди “Летючого Голландця”. Вони цілком пояснимі. Більше того: і вигляд цей, і поведінка — доказ! Уявіть: підводний човен протягом кількох років, в умовах найсуворішої секретності, майже не відстоюючись при березі, перевозить радіоактивну сировину! Який мізок, яке здоров’я витримають це? Поступово, рік за роком, матроси й офіцери “Летючого Голландця” перетворюються на хворих, напівбожевільних людей. Вся річ у вантажі! Він руйнує, здоров’я, вкорочує вік, потроху зводить з розуму.
Ришков перестав ходити і круто повернувся до Грибова.
— Ну, як?
Грибов сидів непорушно, в роздумі.
— Від “Летючого Голландця” всього можна чекати, — зауважив він, зітхнувши.
Він подумав про те, що біля перебірки кормового відсіку Шубіна зупинив оклик: “Ферботен!”.[37] Та на це ж “ферботен” постійно наштовхувався і сам Грибов під час своїх уявних мандрувань відсіками “Летючого Голландця”.
— Ви маєте рацію, фіксуючи увагу на кормовому відсікові, — сказав він Ришкову. — Це — як заборонена кімната в казковому замкові. За її дверима сховано щось страшне, дивоглядно жахне — розгадка багатьох таємниць.
Ришков задоволено кивнув.
— Я думав про сировину для атомної бомби, — провадив далі Грибов. — Але для доставки її з “різних віддалених місць”, як ви сказали, потрібна ціла флотилія “Летючих Голландців”. А втім… — Він знизав плечима. — Мені інколи спадає на думку, що діяльність “Летючого Голландця” могла бути дуже різнобічна. До речі, у тих н;е шхерах, де згадувалася горезвісна Вува, Цвішен узяв на борт людину, яку іменували паном радником.
А по кількох місцях Шубін бачив “Летючого Голландця” поблизу транспорта, завантаженого шведськими шарикопідшипниками… Однак це могло бути й збігом, — додав Грибов з властивою йому пристрастю до точності.
— Але ж нікель — не збіг? Олафсон свідчить, що в норвезьких шхерах “Летючий” конвоював транспорт з англійським нікелем!
Грибов стримав усмішку. Йому подобалося завзяття його колишнього учня.
Контр-адмірал був людина з живою уявою, що легко запалювалася. Якби в кабінеті був присутній хтось третій, він міг би подумати, що це Ришков, гніваючись і обурюючись, переконує свого важкодума професора в тому, що “Летючий Голландець” насправді існує.
— Можливо, не лише нікель, — неквапливо відповів Грибов. — Але що вже нікель — безперечно. В післявоєнній мемуарній літературі я знайшов підтвердження цьому. Англійські торговці справді продали німцям залежалий на складах нікель. Посередниками були норвезькі судовласники. Зрозуміло, про сам факт сказано дуже глухо, однією фразою. Ми з вами маємо куди докладніший і мальовничіший опис самовидця.