А поруч якесь дівча гнало свиню з поросятами і виспівувало тоненьким голоском:
— От, дурна! Верещить, наче з неї шкуру живцем деруть.
II
На подвір'ї Борини, оточеному з трьох боків господарськими будівлями, а з четвертого садом, який відділяв його від дороги, вже зібралося чимало народу. Кілька жінок бідкалися й радилися біля величезної червоно-білої корови, що лежала на купі гною.
Старий кульгавий пес з облізлими боками бігав навколо корови, обнюхував її, гавкав і то кидався розганяти дітей, які повилазили на тин, з зацікавленням заглядаючи на подвір'я, то підбігав до свині, що розвалилась під хатою і тихо стогнала, бо її ссали малесенькі білі поросятка.
Нарешті прибігла задихана Ганка і, припавши до корови, стала її гладити по морді й по голові.
— Рябенька, бідна ти моя Рябенька,— приказувала вона із сльозами і раптом заголосила, зайшлася риданнями.
А жінки радили все нові й нові ліки: корові вливали в горло то розчин солі, то молоко з розтопленим воском від свяченої свічки. Хтось радив мило з сироваткою, хтось гукав, що треба пустити кров, але корові нічого не допомагало, вона витягалася дедалі більше, інколи підводила морду й протяжно мукала, ніби благаючи порятунку. Її гарні очі з рожевими білками туманіли, важка рогата голова знесилено падала; вона тільки висувала язика та лизала руки Ганці.
— А може б, Амброжій чим-небудь допоміг? — запропонувала одна з жінок.
— Правда, правда, він розуміється на хворобах,— підхопила інша.
— Біжи-но, Юзько. Вже дзвонили на вечірню, то Амброжій, мабуть, десь біля костьолу. Господи, батько приїдуть, буде тут крику!.. А ми ж нічого не виннії — скаржилася Ганка.
Вона сіла на порозі хліва, дала дитині, що жалібно плакала, повну білу грудь, і з невимовною тривогою все поглядала то на корову, яка вже здихала, то крізь тин на дорогу.
Через кілька хвилин примчала Юзя, гукаючи, що Амброжій вже йде.
І справді, відразу після неї прийшов дід, на вигляд мало не столітній, але рівний, як свічка, хоч замість одної ноги мав милицю і йшов, спираючись на костур. Обличчя в Амброжія було сухе, сіре й зморщене, мов картопля навесні, голене й посмуговане шрамами. Він був без шапки, і біле, як молоко, волосся пасмами спадало йому на чоло й шию.
Старий підійшов до корови і уважно її оглянув.
— Ого! Бачу, що ви будете їсти свіже м'ясо.
— Та ви ж їй допоможіть, вилікуйте! Адже корова триста злотих коштує, та ще й тільна! Поможіть їй! О, боже мій, боже! — залементувала Юзя.
Амброжій вийняв з кишені ніж, погострив його об халяву, придивився до вістря проти світла і надрізав корові артерію під черевом. Але кров не бризнула, а потекла поволі, чорна й піниста.
Всі стояли навколо, нахилившись і затаївши подих.
— Пізно вже. Бачиш, конає тварина,— мовив урочисто Амброжій.— Не інакше, наврочив хто, а може, й щось інше. Треба було відразу покликати, як захворіла... Ці жінки тільки ревти вміють, а коли треба щось робити, лише мекають, як вівці.— Він зневажливо сплюнув, обійшов корову навколо, заглянув їй в очі, уважно обдивився язик, витер закривавлені руки об її м'яку, лиснючу шерсть і зібрався йти.
— На цей похорон я вам дзвонити не буду. Задзвоните й самі в горшки.
— Батько з Антеком! — скрикнула раптом Юзька й вибігла на дорогу зустрічати, бо на тому березі ставу вже лунало глухе, важке торохтіння, і в хмарі куряви, почервонілої від призахідного проміння, чорнів довгий віз.
— Тату! Ряба наша здихає! — загукала Юзя, підбігаючи до батька, який звернув на цей бік ставу. Антек ішов за возом і підтримував довгу сосну, яку вони везли з лісу.
— Не мели казна-чого,— буркнув Борина, підганяючи коні.
— Амброжій їй кров пускав — нічого не допомогло. Віск розтоплений вливали в горлянку — і нічого... І сіль... нічого. Певно, зурочив хтось. Вітек казав, що лісник вигнав їх з гаю. А Ряба відразу повалилася й стала стогнати, тільки-но він її пригнав додому.
— Ряба, найкраща корова! А щоб вас, проклятих, поскручувало, як ви моє добро пильнуєте!
Борина кинув віжки синові і з батогом в руці побіг уперед.
Побачивши його, жінки розступились, а Вітек, який досі спокійнісінько щось майстрував під хатою, щодуху кинувся в сад і кудись забіг від страху. Навіть Ганка підвелася і стала на порозі, безпорадна, перелякана.