(Варто би в сьомому параграфі нагромадити жахіття, адже я — “дегенерат”, і їм подобається так мене величати).
§ 7. Товстогубі автоматники-садисти прошивають вогнем беззахисні тіла садистів-дистрофіків. (Ролі можуть мінятися).
Сексуальний маньяк закінчує в штани, купуючи свій нав’язливий символ — білу нічну жіночу сорочку (Це — смішно). Ненависні погляди дітей спопеляють обличчя батьків із будинку перестарілих (Це — наше повсякденне явище, хіба тут є трагізм?).
§ 8. Але невже сьогодні не прийде дев’ятипалий? Вчора ми обговорювали із ним вплив дитячої смертности на оповідання Коцюбинського “Цвіт яблуні”. Сьогодні він повинен висунути гіпотезу про екзотику схрещення чорноволосого із блондинкою. О! Дев’ятипалий уже йде, чуєте? Чудово!
(Доки він не прийшов, треба підсумувати цей портрет максимальною щирістю, адже я — людина).
§ Останній. Я вже два дні живу тільки для себе, моя найдорожча одаліско…
ПЕРЕСТУП У ВАКУУМІ
(повість, яка не буде закінчена)
Аністратенко давно відчував: всі світові скорботи, кухонні і космічні трагедії йдуть від людського взаємонерозуміння. Та й хто скаже достеменно, яка трагедія людиною сприймається важче: кухонна чи космічна. Аністратенко завжди вважав перша. Скандали із колишньою дружиною боліли до сих пір йому більше, ніж доля гондураських і карабахських людей, разом взятих. Аністратенкові часто снилася незнайома жінка. Блондинкою. Брюнеткою. Із змішаним кольором волосся. Він казав:
— Ось бачиш, крихіточко, моя ліва рука тепліша, бо росте біля серця, а моє захоплення Ніцше стає тривкішим, і це так банально у великому контексті.
— А я хочу потрапити на баль незнайомців. Мені обридли Друзі.
— Ти маєш коханка?
— І порвати на тому бенкеті троянду на дрібні пелюсточки, на чверть, одну двадцять восьму пелюсточок.
— Ти маєш коханка?
— І скочити на демонічну карету, і їхати полем. На полі товщі доісторичних снігів. Падає сніг XXI сторіччя. Легенько, ніжно…
— Ти маєш коханка?
— Вискочити з карети і бігти, бігти полем у ніч, у химерну пратемінь. Бігти до знемоги, до повного невідчуття.
Аністратенко прокидався, ненавидячи незнайомку і сніги XXI сторіччя.
Іноді ролі у магістра снів мінялися.
— Ти щось шепотів, любий?
— Я бачив, бачив, як Калігула стинав голову вагітній жінці. Він і дитинчаті стяв голову: воно ж було всередині животика. Один порух ката — дві голови стяті і два трупи.
— Заспокійся, дорогий.
— А товаришева мати продавала яблука. Начувана про мене, хотіла підійти. Перечепилася і впала, старенька. Я плакав цілу ніч після того випадку.
— Тихенько, тихесенько, найкращий.
— Одного дня на Землю зійшла крізь зловісні знамення і зашифровані печатки Божа Благодать.
Аністратенко будився. І цілий день примхливо перепліталися в голові вагітна жертва Калігули, товаришева мати з яблуками і очікувана Божа Благодать.
До високих мармурових колон притулилася молода лижниця. Колони знаходились біля підніжжя гори. Люди різного віку усміхались навзаєм. Цілувалися. Здається, не по-дитячому. Розказували і слухали про себе і всіх. Запалювали свічки майбутнього. Малювали ескізи 2864 року. По небу літали іграшкові міста та села. Трохи курилося бронзою епох. Молода лижниця майже покохала морквяного ведмедика. Ніхто не сперечався про вагу царственності синагоги і мечеті. Дохристиянський легінь готував нарти[6] для шаленого гірського польоту. У коханців набрякали вени від щастя. Зеленолиций красень розповідав страшну казку про колишнє зло, сміючись. Йшли всепланетні танці. Розкутий і легкий дух платонічного Вакха ширяв над лісами. Ліси нагадували ладан. Із 100 можливих було 100 вдалих переходів до кохання від релігії. Вседозволена стриманість розгортала м’яке покривало. Всі були щасливі. Серед них — Аністратенко.
Він любив блукати вокзалами. Вокзали були одним з найважливіших компонентів Аністратенкових снів. У тій дійсності вокзали ходили на милицях, переставляли свої приміщення, приміром, каунаський вокзал переносився у Лубни, а той — на Московський південний. Душилися люди, ніхто не міг взяти квитка, ламали собі руки, ключиці… Аністратенкові їх було не жаль. У нього розігрувалися складні, суперпсихологічні комбінації взаємин із вокзальними пасажирами.
— Я вас бачив у позаминулому столітті в Іспанії, при будівництві храму Божого.