— Але ж бути такого не може, васале, позаяк мені знайома Ваша права половина обличчя із шрамом-характерником від часу завоювання Хлодвігом Галлії.
До Аністратенка підходить довготелесий морфініст із “перпетум мобіле” в животі замість внутрішніх органів.
— Ви справді гадаєте, що Єсенін покінчив життя самогубством?
— Я гадаю, Ваше високе превосходительство, що Єсенін закінчив потрійним самозгубництвом.
Вони всідаються на вокзальну лавку, котра, як помітив Аністратенко, була зроблена із чистого золота.
— Аж тепер стало загальновідомо, що найбільше любив Ісуса Юда. В Росії на підтримку Юди засновують фонд і формують дві козачі кавалерійські дивізії. Це будуть залізні дивізії, чорт візьми, — впадав у екстаз довготелесий.
— Я би пропонував Росії звернути увагу і на добродія Понтія, — вставляв Аністратенко.
— Молчать-с! Я те покажу дабродия! Великая Рассия пайдеть-с на Васток учить уму. Тяжесть и величие русскаго духа скоро очутит-с весь иудейский мир. Страдальцы ислама уже давно хотят быть русскими и мы дадим-с им паследний шанс, — проказуючи останню фразу, морфініст вже бився в істериці.
Аністратенкові стало ніяково, і він продовжував мандрувати дальше вокзальними анфіладами і конюшнями.
Біля однієї з анфілад розмахував довгими руками синьолиций пророк.
— У час суспільного болотяного затишшя завжди у натовпу посилюється інтерес до біографій великих.
— А що, вони теж ходять до виходку? — уточнив хтось із слухачів.
— У них сперма пахне каштанами? Їм сняться кольорові сни? Вони люблять казки? Вміють будувати хати? — почали засипати пророка запитаннями.
Аністратенко скромно стояв збоку.
— А Ви чому нічого не кажеш? Може, не поважаєш наших принца Футрі-Мутрі? — прискіпувався до нього ексгібіціоніст із сором’язливим носом, який зненацька перекинувся повією і почав розказувати Аністратенку історію, тримаючи його за рукав:
— Ти той, інтелігентний, зразу видно. А у мене папка був алкашем, мамка блядувала і я… та постой, куда ти, мілий садіст з чокнутими очами?
Та Аністратенкова увага була вже поза тривіальною повією. Він помітив, як над вокзалом пролітало велике, брезкле тіло старого жебрака. Воно то корчилося в епілептичній судомі, то набирало майже божественного і напіввідреченого виразу:
— Люди! Отямтеся! Візьміться заруки, заспівайте церковних хоралів, бо всіх вас потне моровиця і гієна огненна спалить!
Люди сміялися. Рахували гроші. Плакали.
По вокзалі літали комети різної форми. Один череватий чоловік запропонував влаштувати перегони наколісницях. В першу колісницю впрягатися замість коня уже тягнули довготелесого патріота-морфініста. Аністратенкові ввічливо запропонували впрягтись у другу, і йому нічого не залишалось, як намазати салом п’яти.
Потім він ще бачив ритуальне жертвоприношення хлопчика років п’яти, в якому брала участь доблесна міліція; пересварився із підозрілим типом невпорядкованого одягу та невизначеного віку щодо кількості звивин у мозку Страдіварі, захищав від пограбування жебрака-оракула, котрий о 5-ій ранку втрачав здатність літати. Потім… Аністратенко і сам не може всього пригадати.
Він любив блукати вокзалами…
В ті рідкісні дні, коли Аністратенкові дивом вдавалося не заснути, він іноді ходив на службу в довідкове вокзальне бюро. Відповідаючи на дивовижне розмаїття запитань, починаючи від найпоширеніших: “У скільки годин чекати прибуття потягу такого-то?” і закінчуючи цікавішими на взірець: “За скільки білоруських зайчиків можна викупити ваш вокзал?” чи “Ви дійсно вірите, що дві паралельні прямі можуть на Вашому вокзалі перетинатися?”, в Аністратенка було стійке враження, що це не він відповідає відсутнім канцелярським голосом, а хтось інший. А істинний він мріяв прийти у свою благеньку однокімнатну квартиру і спати-спати або ж у гіршому випадку займатися складними алгебраїчними розрахунками.
І тут я мушу розкрити читачеві Аністратенкову надцінну ідею, пов’язану із цими обчисленнями. Він вичитав колись у древньому монускрипті, подарованому одним східним вченим, котрий вивчав життя вокзалів, що можна знайти унікальну формулу складу речовини, що вилікує людей від жорстокості. Треба відшукати певну комбінацію логаритмів, яку треба шестикратне ділити (множачи водночас) на кубічний корінь. Якщо чудодійна формула буде знайдена, то над тим числом засвітиться німб. Вчений зі Сходу навіть розповідав, що, мовляв, одному бельгійському годинниковому майстрові уже вдалося після п’ятдесятирічних обчислень знайти секрет цього математичного женьшеню. Але тільки-но над каракулистим стовпчиком цифр з’явився німб — о, еврика! — у кімнату до майстра постукали. Будучи в ейфорійному стані, той відчинив і був без зайвих розмов зв’язаний (листки при ньому ж спалилися) і забраний в магістрат. Відтоді — шукай вітра в полі…