— Веди прямо! — гукнув я керманичеві.
А той тримав голову рівно і дивився вперед, але очі його закотилися: він уже ледве тупав ногами, а на губах виступило трохи піни.
— Ану цить! — закричав я люто. Проте так само я міг би попросити дерево не розгойдуватися на вітрі. Тож я вискочив назовні. Піді мною чулося гучне тупотіння ніг по палубі, приглушені вигуки. Урешті хтось заволав:
— Може, повернути назад?!
Попереду на воді виднілися брижі у вигляді латинської літери V. Що то? Ще один корч! А стрілянина розгорілася вже піді мною. Подорожні дали залп зі своїх «вінчестерів»[34] і просто зрешетили кулями кущі. Хмара диму піднялася і повільно посунула вперед. Я аж вилаявся: тепер я вже не бачив ані брижів, ані корча. І лише стояв у дверях, вдивляючись у далину, а стріли летіли і летіли цілими хмарами. Вони могли бути отруєні, але виглядали так, наче не могли вбити навіть кішку. У кущах все аж завило. На це войовничим вигуком відповіли наші дроворуби, а постріл гвинтівки прямо за спиною цілком оглушив мене. Я озирнувся: у буді ще було повно шуму і диму, тож я метнувся до штурвалу. Виявляється, той дурень-негр усе покинув, ні з того ні з сього відчинив віконницю і стрельнув з моєї «Мартіні-Генрі». Він стояв перед широким вікном і витріщався кудись, а я кричав, щоби він повертався, і водночас намагаючись вирівняти пароплав, який раптом почав відхилятися вбік. Простору для повороту не вистачало, навіть якби я хотів це зробити, а попереду, дуже близько від нас, ховався в проклятому димі корч. Не можна було гаяти ні секунди, і я підвів пароплав до самого берега — туди, де, як я знав, було глибоко.
Ми повільно просувалися крізь навислі кущі, між тлуму зламаних гілок і листя, що сипалося прямо на нас. Стрілянина внизу вщухла, як я і передбачав: енергія подорожніх швидко вичерпалася. Я закинув голову назад: повз мене промайнула стріла, влетівши в одне вікно буди та вилетівши в інше. Зиркнувши повз божевільного стернового, який кричав і трусив розрядженою гвинтівкою, я побачив на березі невиразні фігури людей, що бігли, зігнувшись мало не вдвічі, стрибали, сновигали в пітьмі, далекі, розпливчасті й ледве помітні. Щось велике постало у повітрі перед вікном, гвинтівка полетіла за борт, а чорношкірий, раптом відступивши назад, кинув на мене незвичайно глибокий зухвалий погляд і впав мені під ноги. Головою він двічі вдарився об стерно, а кінець того, що виявилося довгою палицею, гепнув об маленький стільчик і перекинув його. Спочатку здавалося, наче, вирвавши цю річ у когось на березі, мій підлеглий втратив рівновагу від надмірних зусиль. Та коли тонкий дим розвіявся і ми оминули того корча, і я, дивлячись уперед, побачив, що ярдів за сто матиму можливість відійти подалі від берега, в цю мить я відчув ногою щось тепле і вологе, тому змушений був глянути вниз. Стерновий, перевернувшись на спину й дивлячись просто на мене, обома руками схопився за палицю. Це був держак списа, кинутого чи просунутого у вікно буди, — він застряг йому в боці, трохи нижче ребер: наконечник зайшов глибоко в тіло, спричинивши страшну рану, а мої черевики були всі в крові. Біля стерна розлилася блискуча темно-червона калюжа, а очі бідолашного негра дивно світилися. Стрілянина розгорілася знову. А негр далі тривожно дивився на мене, стискаючи списа, як щось дорогоцінне, ніби боявся, що я спробую забрати цю зброю у нього. І мені довелося докласти чималих зусиль, щоби відвести від нього погляд і стежити за стерном. Однією рукою я намацав понад головою паровий свисток і похапцем сіпнув за мотузок кілька разів поспіль. Одразу ж сердиті та войовничі крики стихли, а потім із глибини лісу вирвався довгий тремтливий зойк, сповнений смертельного страху і непогамовного розпачу, наче в той момент остання надія полишила землю. У кущах зчинився гармидер, потік стріл припинився, продзвеніло лише кілька поодиноких пострілів навмання, а потім — тиша, в якій кожен удар колеса бив мені у вуха. Я саме різко повертав стерно праворуч, коли у дверях з’явився розгарячілий і схвильований подорожній у рожевій піжамі.
34
Загальна назва багатозарядних гвинтівок, що виготовлялися у Winchester Repeating Arms Company (США) і, завдяки особливому важільному взводу, мали велику скорострільність, а тому широко застосовувалися у колоніальних кампаніях. Найбільшою популярністю користувалися моделі 1873 та 1894 року.