Тінахан здригнувся й замовк.
— Чому це він у небезпеці? До нього ставляться, як до королеви!
— Серед уражених королівською недугою чимало небезпечних людей. Цей торговець шкірами, а точніше, монах-відступник, що його підбурює, — понад усе прагне багатства. Коли Рюн перелиняє, і всі побачать, що він так і не перетворився на прекрасну жінку, можливо, їм закортить зняти з нього ще один шар шкіри. А наґ із серцем такого не переживе.
У Біхьона й Тінахана спинами пробіг холод. Тінахан рішуче взявся за списа й мовив:
— Гаразд. Але потрібно дещо з’ясувати. Коли ми порозганяємо тих недоумків і заберемо Рюна, старого навіженого віддайте мені!
Кейґан розумів, що заперечувати не варто, і лише мовчки кивнув. Пригрозивши лекону водою, провидець підписав собі вирок, що не підлягав скасуванню. Кейґан визначив напрямок, і Біхьон полетів туди на жукові, щоби все розвідати. А Кейґан і сповнений бажання справедливої помсти Тінахан побігли темною рівниною. Вітряна вежа залишилася позаду.
Невдовзі по тому, як вежа знову стала самотньою, з півдня до неї прибув ще один подорожній.
Дорогою він з незвички морщився від рівнинного повітря. Курява, що злітала на кожному кроці, наче сухе лушпиння з облізлої шкіри, викликала огиду. Але він ішов уперед легко й пружно, уміло приховуючи тривогу. Подорожній рішуче придушував будь-які почуття, адже вважав себе величним і нізвідки не чекав підтвердження своєї величі. Не потребував підтримки істот, не рівних йому, ба навіть уважав це приниженням. Тому він і сам собі не зізнавався, що тривожиться. Уся його постать від здоровенної, мов діжка, голови й до кінчика хвоста завтовшки з людське стегно випромінювала щиру королівську гідність.
Отак гордовито й упевнено тигр-богатир[28] перетинав рівнину.
Цей тигр-богатир не мав імені. У давнину кітальджоські мисливці давали імена найстрашнішим тиграм-богатирям на знак пошани. От був колись видатний тигр-богатир, який схопив улюбленого коня князя Мури й перестрибнув з ним у зубах стіну міста Джаборо. Коли цей велетенський тигр підстрибував до небес, він затуляв собою всі зірки, ніби на хвильку змітав їх з небосхилу своїм хвостом-помелом. Ось і прозвали його кітальджоські мисливці Заметинебом. Якби ті мисливці жили в теперішньому світі, у якому безіменний тигр-богатир ішов рівниною, то неодмінно нарекли б і його відповідно до якоїсь незвичайної особливості. Але мисливців у кітальджоських землях не залишилося, а тигр не міг дати ім’я сам собі.
Раптом тигр-богатир подумав, що, можливо, непогано було б мати ім’я. І крадькома глянув на наґиню, яка провалилася в сон, лежачи горілиць на його спині. Йому закортіло, щоб нарекла його саме вона.
Наближаючись до зруйнованої вежі, тигр-богатир з подивом принюхувався до різноманітних незнайомих запахів. Тут зовсім нещодавно побували люди. Їх було багато. Тигр-богатир нашорошив вуха, настовбурчив залізні вуса, роззирнувся довкола й переконався, що всі вже пішли геть. Щоправда, вони могли повернутися на місце, просякнуте їхніми запахами.
Тигр-богатир не хотів зупинятися біля вежі. Серед запахів він уловив і леконячий. Тигр-богатир нічого не боявся, та леконів уникав. Тільки ось наґиня в нього на спині спала непробудним, нездоровим сном, і це хвилювало звіра. Він знехотя ввійшов до вежі.
Стелі там не було, і крізь отвір у руїну зазирало небо. Проте доволі міцні стіни добре захищали від шаленого рівнинного вітру. Тигр присів на задні лапи, наґиня зісковзнула та гепнулася на підлогу. Тигр жалісливо скавулів, пробуючи обережно підхопити її зубами, ніби власне тигреня. Шкіра наґині була не така м’яка, як у тигренят, і підхопити її таким чином не вдалося. Тигр трохи пометикував і перевернув її незграбними рухами велетенської лапи. Наґиня лежала рівно, розкинувши руки й ноги. Вона так і не поворухнулася, скидалася на мертву.
Тигр-богатир ліг упритул до наґині й ніжно, як тільки міг, накрив її пухнастою лапою. І застиг.
Невдовзі нагиня відігрілася й отямилася. Очі в неї були наче затягнуті туманом. Від жахливого холоду вона мимохіть притиснулася ближче до теплого тигра. Звір терпляче чекав. Нарешті вона повністю оклигала.
Деякий час наґиня розіублено оглядала незнайоме місце та гарячково пригадувала, хто вона й куди йшла. Усвідомлювала, що дається взнаки переохолодження, і зборола своє хвилювання. Пригадала, що її звуть Само Фей, збагнула, що опинилася в обіймах тигра-богатиря. Усміхнулася й сіла, а потім підсунула ноги під його м’яке черево та поклала голову на хутро, глянула звірові просто в очі.
28
До тигрів у корейській традиційній культурі було особливе ставлення. Численні тигри, що в давнину мешкали в корейських горах, уселяли людям страх і пошану. Попри загрозу для людей цих хижаків не намагалися знищити, а вважали священними істотами — утіленнями гірських духів або прислужниками духів, які їздили на них верхи. З тиграми пов'язано багато повір'їв і ритуалів. Вірили, що вони здатні відлякувати злих духів і хвороби, тому були поширені картини із зображенням тигра. У казках тигрів не завжди зображували агресивними; нерідко вони допомагали людям. Загалом шанобливе ставлення корейців до тигрів пов'язане з прагненням гармонічного співіснування людини й природи.