Король-звитяжець сторопів від разючої різниці між щойно побаченою силою Кейґана та його стриманим і ввічливим висловленням. Він почав усвідомлювати, якої страшної помилки припустився. І це відчуття поширилося й на всю його річну подорож у супроводі провидця та війська.
І Тодді Сінук, колишній торговець шкіряними виробами, оглядаючи повалених у бою вояків, подумав: «Що взагалі я тут роблю?». Таке запитання принаймні раз у житті ставить собі кожен, але для Тодді Сінука воно мало особливу вагу. Рука, якою він стискав меч, повільно опустилася.
— Зухвалі невігласи! Як ви смієте так розмовляти з Його Величністю?! — почувся сердитий крик.
Провидець роздратовано відкинув запинало намету й вийшов. Тієї ж миті Тінахан кинувся до нього зі звірячим ревінням.
— Ти!
Кейґан устиг схопити Тінахана за руку. Проте легше було б спинити коня на скаку. Ноги Кейґана зависли в повітрі. Тільки тоді Тінахан помітив, що його щось затримує, і зупинився. З іншого боку на Тінахані повис Біхьон, і лише завдяки цьому Кейґану вдалося знову стати на землю. А Біхьону добряче перепало руків’ям списа, бо Тінахан його теж не відразу помітив.
— Ти, падло! Ти мене облив! Та в тебе сьогодні кісток стане вдвічі більше, бо всі переламаю! — плювався лайкою Тінахан.
Спіймавши на собі погляд Короля-звитяжця, який застиг з роззявленим ротом, Тінахан замовк і глянув на Кейґана, а той указав на другу його руку, бо на ній теліпався майже зомлілий доккебі.
Тінахан обережно поставив Біхьона на землю. Провидець викрикнув рипучим голосом:
— Кляті тварюки! Мало вам приниження Його Величності, ви ще й погрожуєте Йому! Але нашого Короля-звитяжця не злякають такі нікчемні нахаби!
Тінахан знову настовбурчив гребінь, приготувавшись до нападу на кривдника, але Кейґан жестом зупинив його та звернувся до провидця:
— Старче, поверни нам наґа, коли твоя ласка.
— І не думайте нас заплутати! Це наша майбутня королева. У її священному лоні зростатимуть королівські нащадки! Сам подивися!
Провидець сховався в наметі й невдовзі повернувся, тримаючи на руках Рюна.
Біхьон і Тінахан зойкнули. Рюн мав жахливий вигляд — скидався на мертве дерево. Його шкіра втратила блиск, стала сухою і тьмяною, потріскалася й подекуди висіла шматтям. А провидець переможно гукнув:
— Бачите? Вона вже звільняється від гидкої оболонки, накладеної злим духом. Ви спізнилися!
Кейґан не слухав маячню старого, лише старався зазирнути Рюну в обличчя. Шкіра навколо очей майже вся облізла, і Рюн міг виказувати почуття очима, хоча тіло досі його не слухалося. Хоча Кейґан і не вмів приймати мислевислови, він зрозумів, що відчуває Рюн.
— Старче, наґу неприємно. Відпусти його.
— Це не наґ! Це королева!
— Людям справді так потрібен король?
— Що?!
Кейґан скоса глянув на Короля-звитяжця й продовжив:
— А хто такий король[29]?
— Що?!
— На Півночі вже понад вісімсот років немає короля. Відтоді, як кітальджоські мисливці вийшли зі складу Всезагальної ради через зневагу й приниження. Того бовдура, що називався Королем-володарем, і його такого самого дурного сина не варто й згадувати. То хто такий король? Той, кого вісім століть не пам’ятає ця земля, той, кого вона вісім століть розшукує? Кажи!
— Це велична людина. Повелитель усього, хранитель закону! Він — єдиний носій усієї земної слави. Тільки завдяки йому ми зможемо чогось досягти. На нього не діє прокляття, накладене лицемірними кітальджоськими дикунами, і він повернувся до нас!
— Ні, ти неправильно описав короля.
— Що ти верзеш?
— Як і решта, ти не знаєш, яким має бути король. Тому ти обрав цього чоловіка, зовсім не гідного високого звання. Гадаю, ти й сам знаєш, що він не гідний, але все одно наполягаєш на своєму.
Кейґан указав рукою на Тодді Сінука, не відриваючи погляду від провидця. Тодді сахнувся від руки Кейґана, мовби від зброї, не втримав рівноваги й гепнувся на землю. Кейґан сказав провидцеві:
— Ти й сам розумієш, що цей чоловік — не справжній король, чи не так?
— Стули пельку! Не оскверняй священного престолу!
— Годі тобі. Я чув, що раніше ти був мандрівним монахом, ходив світом і жебрав. Ти мусив знати про наґів, про те, що вони линяють. Як від самого початку ти знав, що цей чоловік — не король, так само ти знав, що це — не зачарована жінка, а наґ.
Ошелешені Тінахан і Біхьон витріщилися на Кейґана. А він тихо додав:
— То що, я правий?
Провидець позеленів від злості й позадкував. Його старечі руки не втримали Рюна, і той упав.
Біхьон скрикнув і хотів був кинутися до нього, але спинився, тому що провидець нахилився над Рюном і заволав:
29
У китайській та корейській традиціях важливе місце посідає уявлення про взірцевого правителя, дарованого народу Небесами, яке частково реалізується в романі. Традиційні історіографія та література протягом багатьох століть транслювали таку ідею: владу не можна захопити силоміць чи придбати за матеріальні багатства. Небесний мандат, тобто священне право керувати державою, отримує тільки той, хто має достатньо чеснот і готовий захищати народ та дбати про нього. Вважалося, що в давнину жили ідеальні правителі, яким корилися люди й духи. Вони вміли поліпшувати погоду й без бою приборкувати ворогів. Саме на них пропонувалося рівнятися всім наступним правителям. Але з плином часу моральність у будь-якій династії вичерпувалася й назрівала мить, коли Небесний мандат мав перейти до особи з іншої родини чи навіть країни. Відсутність у державі гідного правителя називали причиною всіх лих — неврожаю, війни, епідемій, виродження моралі в суспільстві тощо. У такі темні часи народ неначе сиротів, держава занепадала, бо Небеса й духи відверталися від неї. Саме на це натякає й пісня, яку співав Рюн у Кіборені перед зустріччю з рятувальним загоном.