— Ох, Рюне. Нісенітниця, а не сон. По-перше, виймання проводиться зовсім не так. І те, як ти описуєш серце, стосується не нас, а теплокровних безбожників. У тебе надміру багата уява. Хоча мушу визнати, вийшла химерна вигадка.
Хваріт Макероу всміхався, наче йому весело, проте Рюну було не до сміху. Хваріт прибрав усмішку з обличчя й стримано мислемовив:
— Пробач. Розумію, уві сні тобі було дуже страшно. Ти все-таки хвилюєшся перед вийманням більше, ніж я думав. Проте сон — то лише плід твоєї уяви. Не зважай. Тільки доккебі вірять, що сни щось означають і можуть бути віщими.
— Люди теж у таке вірять.
— Хіба? Можливо. Чого тільки дурні не вигадають.
— І я хочу в це вірити.
Хваріт закрив свою свідомість від Рюна, скоса глянув на друга. Не міг дібрати мислевислову, тому перевів погляд на стіл.
На столі лежали миші. Вони були неушкоджені й дрібно тремтіли від жаху, та втекти не намагалися. Хваріт здогадався, що тут доклала свою видатну майстерність старша сестра Рюна, Само Фей[15].
Само Фей. Це ім’я викликало в мешканців Хатенґраджа протилежні почуття. Захоплювалися нею переважно чоловіки, тому що Само не намагалася силоміць затягти їх у ліжко й була люб’язна. Coмépo Макероу, старша сестра Хваріта, хоча й поводилася м’яко та миролюбно, зневажала Само Фей за її нещирість. «Не збирається спати із чоловіками, то навіщо приманює? Яке лицемірство!» — мислемовила колись Сомеро про поведінку Само. Жінки здебільшого ненавиділи Само Фей. Адже всі чоловіки приєднувалися до родини Фей заради спокійного життя: могли не боятися, що їх потягнуть до спальні.
Хваріт узяв теплу мишу й подумав, що дивацтва Само Фей необхідні їй, щоб жити в злагоді з усіма. Він хотів перевірити цей здогад і мислеспитав:
— Скільки чоловіків зараз живуть у вашому будинку?
— Восьмеро.
Хваріт кивнув. У родині Фей було всього двоє чи троє жінок, здатних народжувати. Тримаючи в домі вісьмох чоловіків, вони підвищували ймовірність зачаття. Невдовзі родина Фей примножиться — з’явиться нове покоління. Рід процвітатиме. Само жертвувала можливістю пізнати щастя вагітності й материнства заради добробуту родини.
— Восьмеро чоловіків? Значить, у тебе буде розкішний обряд виймання. Рюне, мало хто матиме честь пройти до Вежі сердець з таким великим почтом. Твоя сестра — просто диво.
— Я теж так уважаю. І мені серце крається від жалю, що за дев’ять днів я більше не зможу її бачити.
Хваріт здивовано глянув на Рюна. Відчув, що друг боїться не лише виймання.
Рюн підвівся.
— Щось мені не до їжі зараз. А ти підеш додому, як пообідаєш?
— Так, збирався піти.
— Тоді краще попрощатися зараз. Бувай, друже.
Перш ніж спантеличений Хваріт устиг щось мислемовити, Рюн залишив їдальню. Хваріт хотів був наздогнати Рюна, але передумав. Він знав, що не варто затримувати друга, бо той зчинить страшний галас. Це було цілком у його дусі.
Попоївши, Хваріт Макероу мислепокликав свій почет. Двоє несподівано повідомили, що бажають залишитися в родині Фей. Хваріт тільки розсміявся.
Він здогадувався, що Дycéнa, очільниця родини Макероу, оскаженіє від люті. Хварітові було байдуже, що його почет скоротився, а от гніву Дусени він побоювався. У родині Макероу було п’ятеро молодих жінок, а чоловіків — лише чотири. І ось двоє з них вирішили перейти до родини Фей. Дусена Макероу не перенесе такої втрати. До того ж за дев’ять днів на неї чекає розлука із сином — Хварітом.
Хваріт замислився, чи не приєднатися й собі до родини Фей. Непогано було б очікувати на обряд виймання разом з другом. Сам він не становив користі для родини Фей, адже був послушником. Коли невдовзі стане хранителем, не зможе запліднювати жінок. Зате разом з Хварітом до родини перейшли б ще двоє чоловіків з його почту, а це вже мало зацікавити жінок цієї родини. Утім, вони й так уже мали десять чоловіків, то, мабуть, особливо не зраділи б.
Але в такому разі в родині Макероу не залишиться жодного чоловіка. Для п’яти жінок це велике лихо. Хваріт не міг заподіяти такої шкоди родині, у якій провів двадцять два роки свого життя.
У супроводі двох чоловіків Хваріт нарешті вийшов з дому Фей.
На вулицях Хатенґраджа завжди, від часу заснування міста, панувала тиша. Звісно, можна було вловити мислевислови численних перехожих. Та Хваріт хотів поміркувати, тому на деякий час закрив свідомість.
І в суцільній тиші він подумав про Само Фей.
Дивно, що наґиня з власної волі залишається незайманою. Хоча її цнота й стала запорукою процвітання родини в майбутньому. Чоловіки-наґи не відчувають прихильності до батьківщини чи рідного дому. А якщо все-таки відчувають, то лише завдяки особливим чарам, якими Само Фей наповнює дім. Чоловікам кортіло жити там якомога довше, щоб відпочити душею, перш ніж продовжити мандри. Водночас вони залишали в родині Фей багатьох нащадків.