Тигр шалено гарчав і ревів. Дракон вигнувся й закинув голову. Його хвіст дивно затремтів, зашурхотіли волосинки на китичці. Шерсть тигра заворушилася. Міцні кігті шкребли землю, викрешуючи з каміння іскри.
Раптом дракон випростав шию. Ніхто, крім Рюна, Само та Кейґана, не розумів, що він робить. Кейґан знав про це драконове вміння, а Само й Рюн побачили на власні очі, бо були близько. З довгих щілин на морді дракона почав сотатися холодний дим. Тигр стрімко кинувся геть. Дракон змахнув хвостом, з китиці посипалися іскри.
І дим яскраво спалахнув.
Рюн знову затулив обличчя руками й нахилився до землі. Драконове полум’я обпікало й сліпило. Само побачила, як вогняний згусток ударився об землю там, звідки щойно встиг утекти тигр. Дракон полетів слідом за тигром, випускаючи два вогняні струмені.
Запалала земля.
Тигр, відчайдушно відштовхуючись від землі, намагався дострибнути до дракона. Він стрибав так високо, що міг би перескочити будь-яке дерево, але дракон щоразу ухилявся. Його крила-листки згорталися і розгорталися, витягувалися і стискалися, причому кожне крило рухалося незалежно від іншого. Тому політ дракона був незрівнянно складніший та спритніший за пташиний. У всіх, хто спостерігав за цим карколомним польотом, особливо в людей на вежі, запаморочилося в головах. Тигр стрибав і стрибав, але його зусилля були марні. Дракона, як і вітру, він упіймати не міг.
Зрештою тигр-богатир неохоче здався. Його зашийок був сильно обпалений. Ухиляючись від вогню, тигр кількома швидкими стрибками дістався Само й схопив її зубами. Попри її опір тигр зробив ще один неймовірний стрибок і зник у темряві.
Дракон його не переслідував.
Полум’я загасло, тільки де-не-де тліла трава. Вимахуючи крильми над спаленою землею, дракон летів до Рюна.
Той мимохіть виставив руку, і дракон сів на неї. Він склав крила, обплів хвостом руку Рюна, схилив голову набік і зазирнув Рюну в очі. Наґ збуджено вигукнув драконове ім’я. Ім’я його дорогого друга, який мовби переродився в дракона.
— Асхваріталю!
Король-лицар повернувся до мешканців Джаборо вже іншою людиною. Від страху, пережитого в тигрячій пащі, він був сам не свій. Не міг іти, не відповідав на розпитування. Побачивши небожа в такому стані, Кітата залементував на весь голос.
Поки містяни метушилися навколо свого короля, Кейґан із супутниками тихо й непомітно повернулися до храму. Дорогою Тінахан допитувався в Кейґана:
— Ти справді був готовий убити Біхьона?
Рюн розгублено глянув на Тінахана, і той стисло розповів йому про пригоду на вежі. Кейґан стримано відповів:
— Я подумав, що хай краще Біхьон стане старійшиною[31], ніж загинуть усі мешканці Джаборо.
Тінахан і Рюн дивилися на Біхьона й намагалися зрозуміти, що він відчуває. Проте той широко усміхнувся й кивнув на знак згоди зі словами Кейґана. На цьому розмова вичерпалася.
У келії Біхьон дав волю своїй цікавості й заходився пестити драконеня. Асхваріталь сердився й випручувався з рук Біхьона, але той не боявся його, бо драконове полум’я не може нашкодити доккебі. Якби Асхваріталь мав рота, без сумніву, покусав би Біхьона. Але дракон удався до єдиного способу порятунку від небажаних доторків — незграбно літав келією, де йому ледь вистачало місця, щоб розгорнути крила. Лише по тому, як Кейґан наказав Біхьону припинити пустощі, занепокоєний Асхваріталь усівся на плече Рюна й у келії настали мир і спокій. Кейґан спитав:
— І відколи він у тебе?
— За кілька днів до зустрічі з вами я знайшов у лісі драконів квіт. Викопав драконів корінь і забрав із собою.
— І він лежав у наплічнику, поки не настав час розплющити очі? А навіщо ти його викопав?
— Щоб його не знищили наґи.
— Але як він вижив у наплічнику? Чим він харчувався?
— Я посипав його содраком.
— І так ти його приручив. Дракони — розумні тварини. Вони запам’ятовують тих, хто про них піклується.
— Авжеж. І драконова насінина не проростає, якщо відчуває поряд небезпеку.
— А чому ти так і не вбив сестру?
Тінахан стрепенувся, як від раптового гуркоту грому. Мирну розмову зіпсувало неприємне запитання. Біхьон, який саме підкрадався ззаду до Асхваріталя, щоб полоскотати його, застиг на місці й невдоволено глянув на Кейґана. В очах Рюна спалахнула лють. Він мовчав.
Кейґан перевів погляд з дракона на нього.
— Такої нагоди більше не буде, Рюне.
— Я не можу вбити сестру.
— Можеш, хай навіть вона й вийняла серце. Згадай лишень, що було з хранителем Ювексом.