Хваріт стримано мислепояснив:
— Звісно, ми не збираємося йти на Північ, у холодні землі. А от теплокровні безбожники можуть рушити на Південь. Вони харчуються зерном, тому надмірно плодяться. А ми не можемо переважити їх за чисельністю. Безсмертне тіло — ось наша зброя проти безбожників.
— Та як вони сюди прийдуть? — Рюн розпалився ще дужче. — Як? Коні, на яких їздять люди, не зможуть і кроку ступити в ці хащі. Лекони такі здоровенні, що в лісі й не поворухнуться. А тепла, як ми, ніхто з них бачити не здатен. Безбожники не можуть проганяти темряву, тому навіть не насміляться зайти в наш ліс.
Рюн волав, як розлючений небоплав. Хваріту було неприємно, що Рюн говорить з ним уголос, а не мислемовленням, неначе з безбожником. Та він стримано мислезапитав:
— А доккебі?
Від згадки про найзаклятіших ворогів наґів Рюн замовк. Наґи не боялися людей, які їздили верхи й харчувалися зерном, не боялися й леконів, здатних розбивати скелі та літати в повітрі. Але з доккебі все було інакше. Хваріт спокійно передав у мислевислові те, що знали всі наґи:
— Тобі відоме прислів’я: «Наґи безпорадні тільки перед доккебі»? Ми не вміємо розрізнити, де тепло їхніх тіл, а де жар їхніх вогняних примар. Доккебі не бачать тепла, а ми не бачимо доккебі. А доккебінський вогонь, крім того, може миттю перетворити наш ліс на попелище. Тобі ж відомо, що сталося на острові Фесірон та в ущелині Акінсроу?
— То були виняткові події. Доккебі загалом не войовничі. Хоча хтозна, може, колись їм закортить розважитися війною.
— Тобто це можливо, так? Я не впевнений, що доккебі знають міру в жартах. Якщо почую звістку про кінець світу, відразу подумаю, що в цьому винний якийсь нестриманий халамидник доккебі.
Жартівливий мислевислів друга викликав у Рюна усмішку.
— Я теж знаю кілька жартів про доккебі, Хваріте. І на цих жартах мої знання про них вичерпуються. Проте я ніколи не чув мислевислову, що доккебі справді становлять для нас загрозу. Вони таки можуть обдурити наше відчуття тепла, і ніхто більше на це не спроможний. Та доккебі зовсім не охочі до війни, на відміну від безбожників інших племен. Тому страх перед доккебі — не причина для того, щоб позбуватися сердець.
— Світ великий. Може, десь є ще інший, невідомий нам ворог.
— Авжеж. Вороги в наґів є, — вигукнув Рюн з відразою в голосі. — Вони он там!
Хваріт скривився. Він добре знав, що його друг легковажно нехтує правилами, і завжди великодушно це йому пробачав. Але цієї миті Рюн перейшов усі межі: він показував рукою просто на Вежу сердець!
— Рюне, не говори вголос! І не смій виявляти таку неповагу до Вежі!
Рюн опустив руку. Нічого не відповів ні голосом, ні мислемовленням. Хваріту стало незручно перед другом. Він пом’якшив вираз обличчя і спробував перевести бесіду на безпечніші теми, але Рюн мовчав. Тоді Хваріт вирішив, що все-таки не варто оминати болісної розмови.
— Тож ти відмовляєшся вийняти серце?
Рюн і далі мовчав, лише від напруження лиховісно шурхотіли лусочки, настовбурчені по всьому його тілу. Хваріт засмутився.
— Невже ти й справді так вирішив?
— А якщо й так, що мені зроблять?
Хваріт у відчаї мислемовив:
— Відмовитися неможливо.
— Відповідай! Ти ж послушник, ти маєш знати. От коли якийсь наґ залишить собі серце, житиме так, потім помре... Як учинять хранителі? Без його згоди виймуть серце?
— Ні. Хранителі такого не зроблять. Та мені відомо про випадки, які тебе зацікавлять. Траплялося, що деяким наґам з певних поважних причин не вдавалося пройти обряд виймання у двадцять два роки, як велить звичай.
— І що з ними сталося?
— Жінки просто чекали наступного року, залишаючись під опікою родини.
— А чоловіки?
— Їм доводилося ховатися до наступного року, бо вони боялися за власне життя. Так от, з них ніхто не вижив, усіх, зрештою, повбивали.
— Хто повбивав?
— Рюне, припини. Невже ти не розумієш? Ти ж сам казав, що безбожники не можуть перетнути Кордон і прийти сюди. Цих наґів повбивали інші наґи.
Лусочки на тілі Рюна знову настовбурчилися й немилозвучно зашурхотіли.
Хваріт сів на стілець. Поряд на столі стояла скринька з обідом, яким Хваріт збирався пригостити друга, але тепер було не до їжі.
Хваріт скоса зазирнув у скриньку й мислемовив:
— Рюне, за десять днів родина Фей припинить опікуватися тобою. Ти станеш вільним чоловіком. Та є різниця: бути вільним чоловіком чи вільною здобиччю. Якщо ти виймеш серце, станеш повнолітнім, привабливим для жінок, якщо ні — будеш вогненаґом[6]. Тебе переслідуватимуть, доки не вб’ють, бо вважатимуть, що ти не справжній, а створений з доккебінського вогню. А ще...
6
Вогненаґ (в оригіналі