— Це також і твоє прізвище. То ось чому ти собі його взяв? А що тоді означає «Кейґан»?
— «Чорнолев». Також мисливською говіркою.
— Гм. Чорнолев і дракон... Згадав! Цих тварин, подейкують, винищили наґи!
Кейґан не встиг відповісти, бо Тінахан заволав на все горло:
— Ти робиш, як кітальджоські мисливці!
Біхьон витріщився на Тінахана. Той ляснув себе по стегну й сказав:
— Я пригадав! Чув колись, що ті мисливці, убивши ворога, з’їдали його печінку. Чи не так?
Кейґан похмуро потупився. Біхьон з острахом мовив:
— Наґи щось тобі заподіяли?
— Чому так думаєш?
— Це ж очевидно. Ти взяв за ім’я та прізвище назви винищених наґами тварин, та ще й мовою народу, який теж вирізали наґи. І тепер мстишся наґам у спосіб, вигаданий тими загиблими мисливцями. Ти ж полюєш на них і з’їдаєш! Що ж таке жахливе вони тобі заподіяли, що ти вдаєшся до цього давнього обряду?
Тінахана теж розпирало від цікавості. Він не зводив очей з Кейґана в очікуванні відповіді та помітив дивну річ: права рука того неначе щось намацувала біля попереку. Біхьон був надто збуджений і не звернув уваги на рухи Кейґана, а Тінахан придивився до пози провідника й зрозумів, що може статися.
Обличчя Кейґана залишалося байдужим, але його тіло просто кричало, що зараз він витягне з-за спини Незламного та зарубає балакучого доккебі.
Тінахан напружився й міцніше стиснув списа. Проте Кейґан так і не зробив того, чого очікував Тінахан. Уникаючи погляду доккебі, він тихо сказав:
— Те, що заподіяли мені наґи, не стосується нашого походу.
— Але ти все одно міг би розказати нам.
— Ні, не міг би.
Біхьон обурився, підморгнув Тінахану й легковажно махнув рукою.
— Ох, не знав, що ти, Кейґане, любиш недомовки. Почав говорити — і не договорюєш. Що ж, не розпитуватиму марно.
Біхьон на той час уже встиг звикнути до вдачі Кейґана.
— Я ось ще хотів би знати таке. Зрозуміло, чому наґи повбивали всіх драконів. Але чорнолеви їм чим не догодили? Хоч це розкажеш?
Кейґан, здавалося, відчув незначне полегшення.
— Хутро чорнолевів виділяє тепло. Навіть по смерті звіра.
— Он як? Це все заради хутра?
— Еге ж. Подумай, чого прагнуть наґи?
Біхьон миттю збагнув.
— Наґи хотіли завоювати Північ! У такому хутрі вони могли не боятися холоду!
— Отож-бо й воно. Колись, наприкінці Великого завоювання, наґи намагалися перейти Кордон. Полювали на чорнолевів, щоби вдягтися в їхнє хутро. Мерзенні наґи. Щоб спорядити своє незугарне військо, убили тисячі звірів. Чорнолевів більше немає. Вони повільно розмножувалися, їх і так було небагато.
— Хіба наґи не розуміли, що чорнолеви можуть вимерти?
— Ці дереволюбці байдужі до тварин. Не врахували, що тварини плодяться не так, як рослини.
— Шкода. Дивовижні були ці чорнолеви. А вони точно вимерли?
— Чорнолеви точно вимерли.
Біхьон перемінився на лиці.
— Що? Значить, дракони-таки могли вижити?
— Ти сам казав, насіння в них живуче. А Кіборен такий неоглядний. Але не забувай, що хазяї цих земель ненавидять драконів, тому це малоймовірно.
Кейґан хотів навести ще кілька причин, з яких дракони не могли вижити. Та побачив, що Біхьон крутить головою навсібіч, немовби очікує побачити живого дракона, і змовчав.
Не лише Біхьон вірив, що дракони досі живі. Великий храм Хаінся, славний схильністю до чудернацьких починань, колись пообіцяв велику винагороду тому, хто знайде дракона. Але пошуки не мали успіху. І люди вирішили, що ці істоти вимерли. Тільки монахи не втратили надії. Адже насіння драконів живуче, як сказав Біхьон.
А от Кейґан не вірив, що десь у землях наґів може вижити паросток з драконячої насінини. Наґи, захисники дерев, неодмінно вирвали б цей бур’ян.
Рюн прибрав ногу останньої миті. Зрозумів, на яку дивовижу надибав, лише коли вже заніс над нею ступню. Опустився на одне коліно, щоб розглянути квітку. Колір, вигляд і кількість пелюсток свідчили, що перше враження Рюна не було хибним.
Сповнений подиву, Рюн стояв над драконовим квітом.
Годі було й уявити, як йому вдалося розквітнути. Дракон[20] проводить роки в стані насінини — десятки, може, і сотні років у очікуванні сприятливих умов. Насінина проростає, коли відчує, що поблизу немає загрози. Але ця квітка, усупереч законові самозбереження, проросла неподалік річки Мурун, на відкритому місці, куди численні тварини часто проходили на водопій. Навіть якби тварини й не з’їли її, сховатися від очей вартівниць квітці не вдалося б.
Рюн замислився, як це взагалі могло статися. Він помітив дещо й миттю відновив у свідомості весь тривалий шлях розвитку драконового квіту.
20
Дракон у романі зображений через поєднання західної та східної традицій. Західні дракони є втіленням зла, вони кровожерні й підступні. Мають крила, дихають вогнем і мешкають переважно в печерах. Східні дракони не дихають вогнем і не пожирають людей, а мешкають у воді, мають видовжене тіло без крил і поводяться неагресивно. Вони символізують правителя та уособлюють мудрість і просвітлення.