Колись давно дракони випускали насіння, і воно літало світом. Одна насінина впала в річку Мурун, і течія віднесла її сюди, де для драконів життя немає, тому насінина зачаїлася в землі й довгі століття очікувала нагоди прорости.
Тоді наґи, мешканці Півдня, знищили весь драконів квіт, що його могли знайти. На Півночі драконам холодно, тому там проклюнулося вкрай мало насінин. Драконенята з них теж не виросли, бо люди жадібно збирали цінний драконів корінь[21]. Але тут, у самім серці землі наґів, одна насінина дивом збереглася. Умови не дозволяли їй прорости, і її так ніхто й не знайшов.
Аж ось через довгий-довгий час один виснажений бігом наґ випадково забрів сюди, де з останніх сил наблював. Драконова насінина відчула наґа поблизу й проростати взагалі-то не збиралася, але в блювотинні цього наґа дещо містилося. Содрак.
Содрак пробудив насінину. Поки Рюн лежав над нею непритомний, під дією содраку паросток хутко витягнувся й навіть устиг випустити квітку. Рюн не міг повірити, що драконів квіт розпустився завдяки йому. І відчув глибокий жаль, що саме йому випало цю квітку зірвати.
Його вчили, що дракони дуже небезпечні. Найпершими ворогами наґів уважаються доккебі, хоча ті бояться крові й цураються битви на мечах, віддаючи перевагу борцівським сутичкам, у яких крові майже не побачиш. А ось дракони на кров не зважають і здатні викидати куди більше полум’я, ніж доккебі. Вони — найстрашніші вороги дерев, а отже, і наґів.
Пересилюючи себе, Рюн випростав руку.
І заходився копати.
Сам не розумів, що робить, але поспіхом розгрібав землю. Невдовзі побачив драконів корінь. Він уже загалом набув вигляду драконеняти. Округле тільце з крильцями й хвостиком-корінцем. На голові, з’єднаній зі стеблом квітки, уже виросли ріжки, схожі на колючки, а також очі. Повіки були щільно стулені. Обережно обтрушуючи драконеня від землі, Рюн мимоволі мислемовив:
— Наґи захочуть тебе вбити. Як і мене.
Усвідомивши сказане, Рюн відчув, наскільки подібна його теперішня доля до драконової. Наґ з невийнятим серцем і вогнедишний дракон. Обоє — небажані мешканці лісу. Рюн рішуче відділив драконеня від стебла.
І пішов до берега.
Рюн відірвав клапоть від свого одягу, змочив його водою, поклав на нього трохи моху. Дістав з наплічника пігулку содраку, перетер на порошок і посипав ним драконів корінь, а потім дбайливо помістив його у вологий м’який згорток.
— Ти розквітнув через мене. Я мушу тебе вберегти, Асхваріталю.
Рюн тримав згорток тремтливими руками. Він на мить завмер. Тоді рвучко скочив на рівні ноги.
— Асхваріталь. Я дам тобі це ім’я.
І Рюн вирушив угору за течією річки Мурун з драконеням у наплічнику.
Загін просувався вздовж берега днів з десять. Від близькості безмежно широкої річки Тінахан весь час почувався як на голках, і йому дедалі гіршало.
Хоч він і старався опанувати себе, супутникам від того було не легше: усе-таки лекон — найсильніша, найбільш грізна істота на суходолі. До того ж він мав при собі довжелезного списа. Стан Тінахана погіршувався ще й через безсоння. Біхьон спитав, чому той не лягає спати, але у відповідь почув тільки нерозбірливе жебоніння. Третього вечора Кейґан мовчки дістав ножа, нарубав трави, сплів з неї міцну мотузку та простягнув Тінаханові. У Біхьона розігралася уява.
— Ти пропонуєш йому самогубство для звільнення від страждань?
— Ні. Пропоную прив’язати ногу до дерева. Він так зможе заснути.
Тінахан дослухався до поради провідника й нарешті захропів. Тільки тепер до Біхьона дійшло, що лекон страшився уві сні скотитися у воду. Зазвичай мандрівники влаштовували табір якомога далі від річки, звідки її не було видно, тому Біхьону годі було уявити, як страшенно Тінахан боїться води.
Пустун доккебі якось уночі піддався цікавості й розпустив трав’яну мотузку. На ранок був задоволений наслідком: мало не випустив дух від руки вкрай розлюченого Тінахана.
Кейґан почув спів, саме коли Біхьон вигукував услід Тінаханові різні дурниці: погрожував плюнути, якщо той наблизиться бодай на крок.
«Боюся рахувати дні,
що залишилися мені.
Давно вже занедбав я тіло,
і тлін уже торкнувся рук і ніг.
Сиджу під деревом —
самотнім, як і я.
І згадую про тих,
чиї світились душі».
Кейґан обернувся до супутників і дав знак припинити сварку. Тінахан, цілком поглинутий застосуванням найбруднішої лайки до Біхьона, знаку не помітив. Кейґан рвучко махнув рукою. Тінахан стулив дзьоба, і пісня, що линула з протилежного берега, зазвучала виразніше.
21
Ідея розвитку дракона з кореня рослини пов'язана з традиційними уявленнями про розгалужений корінь женьшеню (китайською —