«О мій королю, повелителю!
Тебе любив я все життя.
Ти славу дарував мені,
яку забрати не змогла
моя злодійка-доля.
Хай тіло, дане батьком,
тут зогниє, зотліє.
Душа, пробуджена тобою,
у славі вічно заживе».
Рюн водночас співав і слухав сам себе. Хваріт передав пісню у свідомість Рюна у вигляді спогаду. Виходило, що співаючи зараз уголос, Рюн чув пісню вперше. Його здивувало, що простий наспів так впливає на нього, але змісту не розумів. Рюну було відомо, що значить слово «король», але так само він знав, наприклад, і значення слова «льодовик». Для нього це були просто поняття, з якими він ніколи не стикався. Жив у спекотному Кіборені й міг лише умоглядно тлумачити слово «льодовик» та його страхітливу сутність. Жив у суспільстві, де не було короля, тож не міг зрозуміти, що за думки й почуття вкладені в пісню, якою його оплакують. Рюн співав далі й прислухався уважніше.
«О брате мій прекрасний! Друже!
Ти був живий завжди
мене поблизу, поруч.
А мертвого тебе довіку
нестиму в серці я.
Весна настала знову,
але пройти з тобою разом
пахкими пелюстками
вже не судилося мені.
Для мене це вже не весна!».[22]
На очах Кейґана навернулися сльози, і світ перед ним неначе затремтів. Він простягнув руку й намацав дерево, твердість якого дала відчуття тривкості. Кейґан ледь не знепритомнів, плутаючи сон і дійсність. Біхьон з надією в голосі спитав:
— Це наш наґ співає?
— Напевно.
— Але він на іншому березі. Як йому повідомити, що ми тут? Може, гукнути якнайголосніше?
— Він же наґ. Не почує. Хоча й співає. Доведеться перебратися до нього.
Лекон зблід і тільки перелякано дивився на річку. Кейґан бачив його наскрізь, тому сказав:
— Тінахане, ти залишайся. Ми з Біхьоном полетимо туди на спині жука й заберемо наґа.
Тінахан полегшено зітхнув. Біхьон покликав Нані та притьмом осідлав його. А Кейґан досі не міг відірватися від ледь чутного співу, що долинав з-за річки. Біхьон побачив, що провідник сам не свій, і розгублено гукнув:
— То що, Кейґане?
— A-а... Так.
Кейґан видерся на жука так незграбно, ніби хтось тягнув його силоміць. Біхьон постукав Нані по панциру, наказав рушати. Той підняв надкрила й стрімко злетів. Ліс опинився далеко внизу. Біхьон ще раз постукав, щоби скерувати жука через річку, а потім обернувся до Кейґана, що сидів ззаду. Доккебі кортіло щось сказати, але дзижчання крил заважало бесіді. Він міг лише допитливо глянути, але Кейґан сховав очі.
Кейґан скреготів зубами від напруження, дивився вниз, на воду. Це була та сама пісня, яку Великий храм наказав вивчити наґу. Переплутати неможливо. І Кейґан заспокоївся. Біхьон ляснув його по плечу й з підкресленою старанністю заворушив губами:
— Бачу!
Кейґан схилився вперед і глянув у напрямку, указаному Біхьоном. Там стояв наґ. Кейґан кивнув, і доккебі дав жукові наказ знижуватися.
Тепер наґа можна було бачити краще. Він роззирався на всі боки, але так і не глянув туди, звідки наближався шумний жук. Раптом у Кейґана вирвався стогін:
— Юсбі?
Кейґан упізнав поставу Юсбі й був переконаний, що не помилився. А найліпше цей здогад підтверджував сайкер на поясі наґа.
Кейґан заволав на все горло:
— Юсбі!
Шурхіт крил жука заглушив голос Кейґана. Він почав трусити Біхьона за плече, щоб поквапити, але сісти на землю було непросто через поплутане коріння над водою. Біхьон не міг обрати місця для приземлення та безпорадно кружляв. Кейґан зрозумів, у чому річ, нетерпляче кусав губи й не зводив очей з наґа.
Біхьон знову ляснув Кейґана по плечу, здивовано вказав поглядом у інший бік. Там Кейґан побачив ще одного наґа, точніше, наґиню. Вона наближалася. Зі здоровенним мечем у руці підкрадалася до співака ззаду. Наґиня гучно шаруділа й хрускотіла, продираючись крізь хащу, але наґ співав і нічого не чув.
Кейґан крикнув:
— Сідай!
— Що?
— Сідай негайно! Юсбі в небезпеці!
Біхьон прочитав по губах, що сказав Кейґан, але не второпав, що таке «Юсбі», й похитав головою. Під ними був дрімучий ліс. Кейґан і сам бачив, що приземлитися нема куди. Він замахав руками й крикнув:
— Хай жук пролетить над землею тільки на надкрилах, і я зістрибну!
Вражений Біхьон глянув на Кейґана, наче запитував, звідки він знає, що можуть жуки. У того очі палали від збудження. Біхьон дав жукові знак.
22
Пісня, що її співає Рюн, містить алюзії на широко відомі твори класичної корейської поезії, однією з основних тем якої було оспівування вірності підданця своєму правителю. Під впливом давньокорейських уявлень про роль людини в соціумі та конфуціанського вчення ця тема набула особливого значення. Уважалося, що сенс людського життя полягає в служінні старшим (батькам, духовному наставнику, правителю), і втрата можливості такого служіння змальовувалася в поезії як глибока особиста трагедія й порушення космічної гармонії.
Для розуміння ідеї пісні в романі варто порівняти окремі її строфи з оригінальними творами.
Чон Монджу (XIV ст.) «Пісня про вірне серце» (пер. Ю. Ковальчук)