Кейґан зітхнув. Усі прикипіли очима до його вуст, бо мали одне й те саме передчуття. Було очевидно, що Кейґан не сваритиме Нані, бо досі завжди поводився розважливо.
— Нам доведеться йти пішки. А монахам — трохи довше чекати.
Задоволений Тінахан сказав:
— Отже, загін не розпався, Кейґане?
— Якщо ви підете пішки, я вам знадоблюся.
На всіх обличчях позначилося полегшення.
— Через тебе ми затримаємося. І чому ти такий упертюх? — докоряв Біхьон жукові, але усміхався. Рюн і собі усміхнувся, але не так відкрито. Вираз обличчя наґів умів читати лише Кейґан, але він дивився в інший бік. Доккебі й лекон обмінювалися припущеннями щодо загадкової поведінки Нані й теж не бачили, як Рюн завів руку за спину й ледь погладив дно наплічника.
«Може, річ у цьому?» — подумав Рюн.
Наплічник здригнувся. Рюн злякано скрикнув, але не вголос, і його мислекрику ніхто не почув. Наґ пересвідчився, що ніхто не дивиться, і знову приклав долоню до наплічника. Цього разу не відчув нічого.
«Дивно. Чи мені здалося?»
* * *
Великий храм Хаінся розкинувся від середини схилу гори Парйм до її вершини[26]. Лише знизу, з Паримської долини, можна було оглянути весь обшир Великого храму. Він займав проміжок від п’ятого до восьмого кряжа, але будівлі не стояли щільно, а були мовби довільно розкидані серед лісу й скель. Тому спостерігач, якому не відомо, що саме перед ним, нізащо не подумав би, що це храм, а не високогірне місто.
Монахи Великого храму на горі Парим вельми знехотя вирушали за дорученнями в інші будівлі, тому що це могло означати довгу мандрівку заплутаними лісовими стежками. Монахи навіть жартували, що смерть під час мандрівки храмовими володіннями можна вважати смертю на чужині. Юні послушники нерідко не могли знайти дорогу й безпорадно блукали лісом. Утім, поступово накопичуючи святість і мудрість, вони призвичаювалися до місцевості.
Необізнаній особі храм міг здатися незбагненним нагромадженням споруд, а от благочестивий Ореноль, який удостоївся постригу в наймолодшому віці за всі довгі й буремні століття існування Великого храму Хаінся, знав час і причину появи в кожному місці кожного каменя й споруди. Він казав братам по вірі, що вони мають пишатися своїм дивовижним неповторним храмом. Але зараз, коли захеканий Ореноль видирався на гору до келії старшого наставника Дзютаґі, він не відчував нічого й близько подібного до гордості за обитель. Він боявся, що не дійде до келії, бо звалиться з ніг десь по дорозі.
Проте завдяки чи то милості Бога, якого ніде немає, чи то кремезним ногам, загартованим частим ходінням серед будівель храму, Оренолю вдалося не зомліти, а прибути до Дзютаґі й повідомити новину.
— Я отримав... звістку, що... дракон... розплющив... очі!
Старший наставник Дзютаґі, який саме займався скопуванням грядки біля келії, випустив з руки мотику.
— Що ти сказав? Дракон?!
— Так, преподобний! Дракон розплющив очі!
Дзютаґі аж подих перехопило, його борода затрусилася. Він підібрав із землі мотику.
— Ходімо спершу водички ковтнемо.
Дзютаґі з мотикою в руці наблизився до келії, поклав своє знаряддя й бриля біля порогу, увійшов до крихітної кухні й виніс гарбузовий черпак, повний води. Простягнув його Оренолю, той з вдячністю прийняв черпак і хутко зробив кілька ковтків. Старший наставник обтер обличчя хусткою, узяв від Ореноля черпак і собі ковтнув.
— А тепер кажи.
— Кажуть, у молитовні для самоспоглядання був присутній збирач душ.
— Невже?
— Він показав вірчий лист з касідського храму, і його пустили до нашої молитовні. Так от, учора, під час самоспоглядання, він раптово зрозумів, що серед його душ є та, що належала колись драконодухому[27].
— Як це — раптово зрозумів?
— Він, певно, забув, що приєднав колись цю душу. Вона довго спала. Але несподівано душа драконодухого прокинулася й араджитською мовою вигукнула, що драконів корінь розплющив очі. Усі присутні в молитовні так і сторопіли!
Наставник здивувався, але подумав, що це цілком імовірно. Збирач душ раптом відчув, що тримає всередині себе душу того, хто помер тисячі років тому. Щоправда, такі старі душі зазвичай не прокидаються. Хоча вони й приєднуються до збирачів душ, безсмертними не бувають. Як же прокинулася ця давня душа?
— Цей драконодухий повністю прокинувся?
— Ні. Викрикнув ці слова й знову заснув. Збирач душ більше не зміг його відчути, хоч як старався. Можливо, душа прокинулася, бо він заглибився в самоспоглядання.
26
Вигляд Великого храму Хаінся зображено в романі ідентично до традиційних буддійських храмів, розташованих переважно на схилах гір; вони складаються із численних одноповерхових споруд різного призначення.
27
Драконодухий (в оригіналі