Назустріч, навпростець пробиваючись крізь натовп, опустивши голову зі звичним неприступним виразом на блідому, непривітному обличчі прямував Стоуклі Джонз III. Він був високий на зріст, проте помітити це було важко, бо завжди горбився над своїми милицями. Волосся в нього було чисто чорне, з полиском, в якому не пробивалося ані найменшого світлішого пасемця. Воно шипами спадало на чоло, накривало вуха, а кілька випадкових пасом скісними чорнильними рисками вилося по блідих щоках.
Мода на зачіску «Бітлів» була якраз у розпалі, хоча більшість хлопців, не мудруючи, просто ретельно зачісували волосся донизу, а не догори, прикриваючи чоло, а частенько і рясний урожай прищів. Така «добропорядна» чуприна була не для Стоука Джонза. Його не дуже довге волосся падало, куди хотіло. Згорблена спина незабаром стане такою завжди, якщо вже не стала. Очі зазвичай були опущені, немов стежили за дугами милиць. Та якщо ці очі раптом зводилися і ззирнулися з вашими, то вас ошелешував якийсь навіжений розум, що в них світився. Стоук був, неначе Гіткліф з роману Бронте, але з Нової Англії, та ще й висохлий на голу скіпку від стегон і нижче. Зазвичай його ноги, закуті в гігантські металеві протези, коли він ішов на навчання, могли рухатися тільки злегка, немов мацаки вмирущого кальмара. Зате верхня половина тіла проти них видавалася кремезною. Поєднання справляло гротескне враження. Стоук Джонз скидався на рекламу харчових добавок Чарльза Атласа, в якій «ДО» і «ПІСЛЯ» химерно злилися в одному тілі. Він снідав, обідав і вечеряв, як тільки відчинявся Голіоук, і вже на третьому тижні нашого першого семестру ми всі збагнули: він робить це не через свою ваду, а просто тому, що, як Ґрета Ґарбо, прагне самотності.
— Ну його нахер, — сказав Ронні Мейленфант одного дня дорогою на сніданок. Він саме був привітався з Джонзом, а Джонз просто продибав на милицях повз, навіть не кивнувши. Однак він щось бурмотів під ніс — ми всі чули.
— Безнога стрибуча паскуда, — отаким був Ронні, завжди саме співчуття. Мабуть делікатності, шарму і joie de vivre[35] він навчився, зростаючи серед оббльованих пивничок на Нижній Лісбон-стрит у Льюїстоні.
— Стоук, що їсти? — запитав Скіп сьогодні, коли той стрімкими ривками шкутильгав назустріч. Джонз завжди ходив отакими розміреними ривками, нахиляючись уперед усім своїм торсом а-ля Блуто Блутарскі, що надавало йому схожості з декоративною фігурою на носі корабля. Стоук, що завжди посилав нахер те, що стерло на порох нижню частину його тіла; Стоук, що завжди показував йому середній палець. Стоук, що дивився на вас несамовитими, розумними очима, кажучи і вам: «Ти теж іди нахер: застроми собі в сраку, сядь на нього і покрути» або ж «Вкуси мене і подавись, потім з ближнім поділись».
Він не відповів, лише на мить підвів голову і їхні зі Скіпом погляди схрестилися. Тоді опустив підборіддя і поквапився далі. З-під його буйної кучми стікав піт і струменів по обличчю. Ледь чутно він бурмотів: «рви-рви, рви-рви, рви-рви», чи то вибиваючи такт, чи то висловлюючи вголос те, що хотів би зробити з усією нашою юрбою, що йде на власних ногах, а може, і те, і те. Від нього несло: кислувато-їдкий дух поту став постійним, бо Стоук відмовлявся ходити повільно. Неквапливість його неначе ображала. Та було щось іще. Дух поту був гострий, але не нудотний. З-під нього пробивався запах куди менш приємний. У школі я займався бігом (а, ставши студентом, змушений був обирати між «Пел-Мел» і естафетами: обрав цвяхи для домовини), тож подібну комбінацію запахів чув і до цього. Зазвичай її доводилося нюхати, коли хто-небудь з хлопців, застудившись або підхопивши грип чи фарингіт, все ж таки змушував себе бігти. Так пахне ще тільки трансформатор електропотяга, що надто довго працював під великим навантаженням.
А тоді він опинився позаду. Стоук Джонз, якого Ронні Мейленфант згодом охрестив Рви-Рви, що, звільнившись на вечір від важких протезів, повертається до себе в гуртожиток.
— А це що таке? — спитав Нейт, зупинившись і глянувши через плече. Ми зі Скіпом теж зупинилися й озирнулися. Я хотів було запитати Нейта, про що це він, але тут і сам побачив. Джонз був одягнений у джинсову куртку. На спині чимось схожим на чорний маркер був зображений ледь помітний у слабкому світлі раннього осіннього вечора знак, обведений колом.