Зморшка стурбованості розгладилась і Нейт знову став схожим на хлопчика з церковного хору. Лише тепер я зауважив, що на ньому немає нічого, крім трусів і безглуздої блакитної шапочки.
— Це добре, — сказав він, — бо Девід кричав, що знайде, хто це зробив, і подбає, щоб він потрапив на дисциплінарну комісію.
— ДК за крем на його граних дверях? Сумніваюся, Нейте.
— Маячня собача, але, по-моєму, він серйозно, — заперечив Нейт. — Іноді через Девіда Дірборна мені згадується той фільм про божевільного капітана. Ну, з Гамфрі Боґартом. Пам’ятаєш?
— Ага. «Бунт на «Кейні»».
— Угу. А Девід… ну, скажімо, вважає, що скликання ДК — прямий обов’язок старости поверху.
В університетському статуті правил поведінки відрахування було найвищою карою і приберігалося для порушень на зразок крадіжки, завдавання тілесних ушкоджень та зберігання або вживання наркотиків. Дисциплінарне покарання стояло на сходинку нижче і накладалося за порушення на кшталт присутності в кімнаті дівчини (якщо ж вона виявлялася там після відбою в жіночому гуртожитку, його могли замінити на відрахування, хоч сьогодні в це й важко повірити), за зберігання в кімнатах алкогольних напоїв, користування шпаргалками на іспитах та плагіат. Будь-яке з вищевказаних порушень теоретично теж могло призвести до відрахування, а щодо шпаргалок, частенько саме так і траплялося, особливо якщо їх виявляли на сесіях і випускних іспитах. Та найчастіше за все справа обмежувалася дисциплінарним покаранням, що не знімалося аж до кінця семестру. Мені не хотілося вірити, що староста гуртожитку спробує домогтися ДК у заступника декана Ґарретсена за кілька невинних мазків кремом для гоління. Але ж це був Дірка, педант, такий схиблений на щотижневих перевірках кімнат, що тягав за собою маленького стільчика, щоб досягнути до горішніх полиць тридцяти двох стінних шаф, мабуть, вважаючи це частиною своїх обов’язків. Цю ідею він, найімовірніше, запозичив у РОТК[36], яку він любив так само палко, як Нейт — Сінді та Рінті. А ще він ставив хлопцям мінуси (це правило офіційно все ще діяло, та на практиці, за винятком РОТК, майже не застосовувалося) за погане прибирання кімнати. Набереш багато мінусів — потрапиш на ДК. Теоретично ти міг вилетіти з університету, втратити право на відстрочення служби і закінчити, граючись у хованки з кулями у В’єтнамі, тільки через те, що регулярно забував винести сміття і замести під ліжком.
Девід Дірборн теж був з кредитно-стипендійних, і його обов’язки старости в теорії нічим не відрізнялися від моєї роботи посудомийника. Однак Дірка цю теорію відкидав. Дірка вважав себе на голову вищим за інших, одним з обраних, гордих і хоробрих. Його сім’я жила на узбережжі, розумієте? У Фелмуті, де у 1966-му ще діяло понад п’ятдесят «морально-етичних» законів, спадок ще з часів пуритан. У його родині щось трапилося й вона опинилася в низах, як у старих мелодрамах, проте Дірка і далі одягався, як випускник Фелмутської приватної школи: на лекції ходив у блейзері, щонеділі одягав костюм. Годі було знайти людину, таку діаметрально протилежну до Ронні Мейленфанта з його невипареним язиком, упередженнями і блискучим математичним талантом. Коли вони миналися в коридорі, Дірка аж ніби на очах зіщулювався перед Ронні, руде волосся якого сплутаними кудлами падало на обличчя, що ніби тікало саме від себе: від навислого чола до майже ненаявного підборіддя. А між ними виднілися завжди закислі очі й вічно зашмарканий ніс. Не кажучи вже про губи, такі червонющі, що, здавалося, він мастив їх дешевою і вульгарною продукцією з крамнички «Все по п’ять центів».
Ронні не подобався Дірці, та в жертвах негативного ставлення Дірки він був не сам. Йому, здається, не подобався жоден з хлопців, над якими він був старостою. Ми його теж не любили, а Ронні просто ненавидів. Неприязнь Скіпа Кірка була пронизана презирством. Він ходив на РОТК разом із Діркою, принаймні до листопада, коли вирішив покинути курс, і розповідав, що Дірка неспроможний ні на що, крім дуполизства. Скіп, що у випускному класі мало не опинився в бейсбольній збірній штату, мав особливий зуб на старосту нашого поверху. «Дірка, — говорив він, — не викладається». Найстрашніший гріх в очах Скіпа. Ти зобов’язаний викладатися. Навіть коли просто годуєш свиней помиями, ти повинен, бля, викладатися.
Я, як і решта, не любив Дірки. Готовий миритися з безліччю людських вад, та правильних педантів терпіти не можу. Проте я йому навіть трохи співчував. По-перше, у нього не було почуття гумору, а це, на мій погляд, не менше каліцтво, ніж у Стоука Джонза. А ще, по-моєму, Дірка і сам себе не дуже любив.