— До самого вечора. А зараз…
Він встав.
— Йдемо, пополюємо на «стерво».
Ми пішли. І не тільки ми. Я знаю, це не пояснення, але було саме так.
За сніданком наступного ранку, коли ми стояли поруч біля конвеєра, Керол сказала:
— Чула, нібито у вас у гуртожитку йде серйозна гра в карти. Це правда?
— Типу того.
Вона глянула на мене через плече зі своєю усмішкою, що її я завжди згадував, коли думав про Керол. Та й досі згадую.
— «Чирва»? Полювання на «стерво»?
— «Чирва», — підтвердив я. — Полювання на «стерво».
— Я чула, що деякі хлопці зовсім подуріли й у них проблеми з оцінками.
— Так, мабуть, — погодився я. На конвеєрі не було анічогісінько, жодної тобі таці. Я неодноразово помічав, що авралу ніколи не буває, коли він потрібен.
— А як у тебе? — спитала вона. — Я знаю, це не моє діло, просто мені…
— Потрібна інформація, знаю, знаю. У мене все нормально, та й взагалі я кидаю грати.
Вона просто мені усміхнулася, і, так, правда, я й досі іноді згадую цю усмішку. Та й ви згадували б на моєму місці. Ямочки, трохи загнута нижня губа, що знала так багато хорошого про поцілунки, іскорки в блакитних очах. Це були дні, коли дівчата не зазирали в чоловічі гуртожитки далі, ніж у хол… і, звичайно ж, навпаки. Проте мені здається, що в жовтні та листопаді 1966-го Керол певний час бачила дуже багато, набагато більше, ніж я. Втім, звичайно, вона не була божевільна, принаймні тоді. Її божевіллям стала війна у В’єтнамі. Та й моїм теж. І Скіповим. І Нейтовим. «Чирва» була, по суті, нісенітницею, легенькими підземними поштовхами, з тих, що від них гримають двері веранд і бряжчать склянки на полицях. Землетрус-убивця, апокаліптичний потоплювач континентів, ще тільки наближався.
17
Баррі Марджо і Бред Візерспун обидва передплачували «Деррі Ньюз» з доставленням у кімнати, і два їхніх примірники до кінця дня встигали обійти весь третій поверх. Ми виявляли їх рештки у вітальні, коли сідали ввечері за «чирву». Сторінки вирвані та попереплутувані, кросворд розв’язаний трьома-чотирма різними почерками. Чорнильні вуса на чітких обличчях Ліндона Джонсона, Ремсі Кларка і Мартіна Лютера Кінга (хтось — я так і не дізнався хто — постійно домальовував віце-президентові Гамфрі[38] велетенські, димлячі роги, а внизу крихітними, як анальний отвір, друкованими літерами підписував: «САТАНА Г’ЮБЕРТ»). Газета щосили пропагувала війну, змальовуючи щоденні події на фронті в якнайкращому світлі, а повідомлення про протести заштовхуючи якнайдалі, найчастіше під календар місцевих заходів.
Однак поки мішалися і роздавалися карти, ми помічали, що все частіше й частіше говоримо не про фільми, дівчат чи навчання. Їхнє місце все більше й більше займав В’єтнам. Хоч якими б гарними були новини, хоч якою б великою була кількість тіл в’єтконгівців, завжди знаходилося бодай одне фото умирущих солдатів США, що потрапили в засідку, або в’єтнамських дітей, що плачучи стежать, як їхнє село поглинає дим. І завжди була якась щемлива деталь, схована в самому низу того, що Скіп називав «щоденною колонкою вбивств», на зразок повідомлення про дітлахів, які загинули, коли ми завдали удару по в’єтконгівських патрульних катерах у дельті.
Нейт, звичайно ж, у карти не грав. І не обговорював усі «за» і «проти» війни. Не думаю, що він більше за мене знав про те, що В’єтнам колись був під французами чи що трапилося з monsieurs[39], які, на свою біду, виявилися 1954 року в укріпленому місті Дьєнб’єнфу, не кажучи вже про те, хто міг вирішити, що президентові З’єму прийшла пора піднестися в велике рисове поле на небесах, щоб владу могли захопити Нгуєн Као Кі та генерали. Нейт знав тільки, що в нього ніяких рахунків з цими конгівцями немає і що в найближчому майбутньому в Марз-гіллі чи на Преск-Айлі[40] вони не висадяться.
— Ти що, засранцю, ніколи не чув про принцип доміно? — якось після обіду спитав у Нейта хирлявий першокурсник-коротун на ім’я Ніколас Праут. Мій сусід тепер рідко заходив до вітальні третього поверху, надаючи перевагу тихішій на другому, та того дня заскочив до нас на пару хвилин.
Нейт подивився на Ніка Праута, сина ловця омарів, відданого учня Ронні Мейленфанта, і зітхнув.
— Коли на столі з’являється доміно, я йду геть. По-моєму, це нудна гра. Ось мій принцип доміно.
Він обпік мене очима. Я відвів погляд квапливо, як тільки міг, та все одно не досить швидко, щоб не вловити його сенс: «Що це, в дідька, з тобою таке?» Тоді Нейт вийшов і почовгав у волохатих капцях назад до 302-ї вчитися далі, або, іншими словами, продовжувати запланований маршрут від студента стоматології до стоматолога.
38
Г’юберт Горейшіо Гамфрі-молодший (Hubert Horatio Humphrey Jr.) — американський політик, 38-й віце-президент США при президентові Ліндонові Джонсонові.
40
Містечка штату Мейн, округ Арустук. У Преск-Айлі розташована частина системи Мейнського університету.