Керол взялася за один бік наліпки, я — за другий, і ми зустрілися на середині. А потім спостерігали, як вітер кружляє клапті на асфальті. Au revoir[43], AuH2O-4-USA. Па-па, Беррі. І ми сміялися. Люди, ми реготали так, що просто не могли зупинитися.
22
Кількома днями пізніше мій друг Скіп, що вступив до коледжу з політичною свідомістю молюска, повісив у своїй половині кімнати, яку ділив з Бредом Візерспуном, плакат, на якому був зображений усміхнений бізнесмен у костюмі-трійці. Одну руку бізнесмен простягав для рукостискання. Другу — ховав за спиною, але в ній був затиснутий предмет, з якого поміж його туфлі крапала кров. «ВІЙНА — ВИГІДНИЙ БІЗНЕС. ІНВЕСТУЙ В СВОГО СИНА!» — було на плакаті.
Дірка жахнувся.
— То ти тепер проти війни у В’єтнамі? — запитав він, побачивши плаката. Думаю, за войовничо випнутим підборіддям нашого улюбленого старости крився шок і розгубленість. Як-не-як Скіп у школі був першокласним бейсболістом. Очікувалося, що він гратиме і за університет. Його вже сватали «Дельта-Тау-Дельта» і «Фі-Гам», обидва наші спортивні клуби. Скіп був не якийсь хворобливий каліка на кшталт Стоука Джонза (Дірка Дірборн теж завів манеру називати Стоука «Рви-Рви») або банькатий псих на кшталт Джорджа Ґілмена.
— Цей плакат усього-на-всього показує, що багато людей наживаються на цій гігантській м’ясорубці, — заперечив Скіп. — «Макдональд-Дуґлас», «Боїнг», «Дженерал електрик», «Доу кемікалз», «Пепсі-бляха-кола» і ще купа.
Очі-свердлики Дірки давали, або принаймні намагалися дати зрозуміти, що він обміркував ці питання куди глибше, ніж Скіп Кірк узагалі здатний.
— Дозволь запитати тебе ось що: ти вважаєш, що ми повинні стояти осторонь і дозволити дядечкові Го прибрати там усе до рук?
— Я поки не знаю, що саме думаю, — відповів Скіп. — Я взагалі зацікавився цим тільки два тижні тому. І все ще граю на скорочення відриву.
Розмова відбувалася о пів на восьму ранку, і коло дверей Скіпа зібралися ті, хто відчалював на заняття о восьмій. Я угледів Ронні (плюс Ніка Праута, на той час вони стали нерозлучними), Ешлі Райса, Ленні Дорію, Біллі Марчента і ще чотирьох чи п’ятьох. Нейт у майці та піжамних штанях прихилився до дверей 302-ї. На сходовому майданчику спирався на милиці Стоук Джонз. Мабуть, він прямував униз і зупинився послухати суперечку.
Дірка сказав:
— Коли в’єтконгівці заходять у південнов’єтнамське селище, насамперед вони шукають людей з розп’яттям, образком святого Христофора, Дівою Марією чи ще чимось таким. Католиків убивають. Убивають людей, що вірять у Бога. Думаєш, ми повинні стояти осторонь і дозволяти комуністам убивати людей, що вірять у Бога?
— А чому б і ні? — втрутився Стоук зі сходів. — Стояли ж ми осторонь і дозволяли нацистам шість років убивати євреїв. Євреї вірять у Бога, у всякому разі, так я чув.
— Бісів Рви-Рви! — заволав Ронні. — Хто просив тебе вставляти своїх п’ять центів?
Але Стоук Джонз, він же Рви-Рви, вже спускався по сходах. Під лункий стук його милиць мені згадався недавній від’їзд Френка Стюарта.
Дірка знову повернувся до Скіпа, взявшись у боки кулаками. До його білої майки на грудях була пришпилена колекція армійських ідентифікаційних жетонів. Його батько, розповідав нам Дірка, носив їх у Франції і Німеччині. Носив, коли лежав за деревом, ховаючись від кулеметного вогню, який скосив двох з його роти і поранив ще чотирьох. Який стосунок це мало до конфлікту у В’єтнамі, ніхто з нас до ладу не розумів, але ці значки були для Дірки явно важливі, тож ми й не допитувалися. Навіть у Ронні вистачило розуму заткнути пельку.
— Якщо дозволимо їм захопити Південний В’єтнам, вони захоплять Камбоджу. — Дірка обвів очима Скіпа, мене, Ронні — всіх нас. — Потім Лаос. Потім Філіппіни. Одне по одному.
— Якщо вони здатні на таке, то, може, й заслуговують на перемогу, — сказав я.
Дірка отетеріло подивився на мене. Я й сам трішки очманів, але назад своїх слів не забрав.
23
Перед канікулами до Дня подяки пройшов ще один раунд заліків, і для юних спудеїв з третього поверху Чемберлена він став катастрофою. Більшість з нас уже зрозуміла, що дострибалася до катастрофи і коїмо щось на зразок групового самогубства. Кербі Макклендон показав свій фокус з нервовим зривом і зник, неначе кролик у циліндрі фокусника. Кенні Остер, що під час ігрових марафонів зазвичай сидів у кутку і колупався в носі, коли не міг вирішити, якою картою ходити, просто дав драла, залишивши на подушці пікову даму, на якій написав: «Я пас». Джордж Лессард приєднався до Стіва Оґґа і Джека Фрейді в Чеді, гуртожитку для розумників.