— Та вже десь зараз буде, — запевнив Боббі, намагаючись говорити якомога безтурботніше. Йому це майже вдалося. Просто дивовижно, на що здатна людина, загнана в глухий кут.
Боббі простяг гроші. Рой Делоїс не брав, кілька секунд вагався, чи не відвезти його назад до «Спайсерза».
«Але, — думав він, — якщо малий наплів про дідуся, то що йому робити тут, унизу? Для дівчат він ще зелений».
«Все нормально, — подумки переконував Боббі. Так, йому здавалося, що він це може, принаймні трішечки. — Ну ж бо, перестань хвилюватися. Зі мною все буде в порядку».
Врешті Рой Делоїс таки взяв зіжмаканий долар і тріо десяток.
— Це справді забагато, — сказав він.
— Дідусь наказував мені ніколи не скупитися, як деякі, — пояснив Боббі, вибираючись з таксі. — Може, вам слід завести нового собаку. Тобто цуцика.
Роєві Делоїсу було десь під п’ятдесят, та від здивування він виглядав значно молодшим.
— Як…
Тоді Боббі почув, як він вирішив, що йому все одно, як. Рой Делоїс ввімкнув передачу і поїхав геть, залишаючи Боббі самого перед «Ситними макаронами».
Він стояв, допоки задні фари таксі не зникли з очей, тоді повільно рушив у напрямку «Кутової лузи». Затримавшись лише, щоб зазирнути в запилюжену вітрину «ОСОБЛИВИХ СУВЕНІРІВ». Бамбукова ширма була відслонена, та єдиним особливим сувеніром на ляді виявилася керамічна попільничка у формі унітаза, у сидінні якого була дірка для цигарок. На бачку виведено: «ПАРКУЙТЕ СВІЙ ЗАД». Боббі це здалося досить дотепним, але не вельми годящим для вітрини. Він якось сподівався на товари сексуального призначення, особливо зараз, коли зайшло сонце.
Боббі попрямував далі, проминаючи «Б-ПОРТ ДРУК», «РЕМОНТ ВЗУТТЯ ПРОСТО З НОГИ» і «ПРИКОЛЬНІ ГРАЛЬНІ КАРТИ НА ВСІ ВИПАДКИ ЖИТТЯ». Перед ним був ще один бар, ще кілька молодиків на розі і звуки групи «Каділакс»:
«Б-ррр, чорні дудочки! Коли я в них, я перець крутий; коли я в них, я рвуся в бій».
Боббі опустив голову і, згорбившись та засунувши руки в кишені, підтюпцем подався через вулицю.
Навпроти бару містився зачинений ресторан із драним тентом, що нависав над замазаними вікнами. Боббі ковзнув у його тінь і попростував далі; зіщулився, коли хтось закричав і розбилася пляшка. На наступному розі знову по діагоналі перейшов Хулігансетт на той бік, де містилася «Кутова луза».
На ходу Боббі спробував налаштувати свій розум назовні, щоб вловити якісь сліди Теда. Нічого. Не дуже й дивно. На місці Теда він би подався кудись на зразок Бріджпортської публічної бібліотеки, де можна сидіти й не привертати уваги. Можливо, після закриття бібліотеки він, щоб згаяти ще трохи часу, пішов би щось перехопити. Врешті викликав таксі й поїхав по гроші. Боббі не думав, що Тед уже десь поблизу, та все одно продовжував прислухатися. І то так зосереджено, що врізався в хлопця, навіть не помітивши його.
— Гей, cabrón![15] — гукнув той, неприязно сміючись. Руки схопили Боббі за плечі, не даючи йому пройти. — Куди це, на твою думку, ти прешся, putino[16]?
Боббі звів очі й угледів чотирьох молодих хлопців, з тих, яких мама назвала б вуличними. Вони стояли перед закладом під назвою «БОДЕҐА». «Пуерториканці», — подумав Боббі. Усі були одягнені в штани-дудочки з гострими кантами. З-під холош вистромлювалися чорні, дзьобаті черевики. На них були блакитні шовкові піджаки з написом «ДІАБЛОС» на спині. Літера «I» була зображена у формі чортових вил. Здалося, ніби вже десь такі бачив, та часу пригадувати не було. Із завмиранням серця Боббі збагнув, що натрапив прямісінько на чотирьох членів якоїсь банди.
— Перепрошую, — пробелькотів Боббі надтріснутим голосом, — Справді, я… перепрошую.
Він вирвався з рук, що вчепилися йому в плечі, й почав обходити хлопця збоку. Та тільки ступив крок, як його вже схопив інший.
— Куди зібрався, tío?[17] — спитав він. — Куди, га, tío mío?[18]
Боббі випручався, та четвертий хлопець штовхнув його назад до другого. Той схопив його, цього разу міцніше, так, ніби оточили Гаррі і його дружки, тільки гірше.
— Гроші маєш, tío? — озвався третій. — Тут прохід платний, січеш?
Усі зареготали й обступили Боббі щільніше. Він відчував запах їх пряного лосьйону після гоління, гелю для волосся і власного страху. Голосів їх думок чутно не було, та й навіщо? Найймовірніше, вони його поб’ють і відберуть гроші. Якщо пощастить, на цьому все й скінчиться. Та може й не пощастити.
— Малюче, — майже проспівав четвертий, підняв руку і так потяг Боббі за колючий їжачок, що в того аж сльози навернулися. — Маленький muchacho[19], що там у тебе є, га? Скільки старих добрих dinero?[20] Як щось найдеться — дамо пройти, не найдеться — розтовчемо твої яйця.