— Не лізь до нього, Хуане.
Молодики озирнулися, а разом з ними й Боббі. До них наближався п’ятий, теж у піджаку «Діаблос» і в напрасованих на кант штанах, та замість дзьобатих черевиків на ногах у нього були кросівки. Боббі його одразу ж упізнав. Це був той самий хлопець, що грав у «Прикордонний патруль» в «Кутовій лузі», коли Тед робив ставку. Ось чому вила видалися Боббі знайомими: вони ж були витатуювані в нього на руці. Піджак був навиворіт пов’язаний навколо пояса («Ніяких клубних курток тут», — сказав він тоді Боббі) та однаково мав на собі знак «Діаблос».
Боббі спробував зазирнути в думки новоприбулого, та побачив тільки бліді тіні. Його сила згасала, як і того дня, коли місіс Джербер возила їх у «Сейвін-Рок», незабаром після того, як вони полишили столик Макквона наприкінці алеї. Цього разу прозріння тривало довше, та тепер точно зникало.
— Здоров, Ді, — сказав хлопець, що тягав Боббі за волосся. — Ми тільки трошка потрясем малого. Хай заплатить за прохід по території «Діаблос».
— Цього не руш, — сказав Ді. — Я його знаю. Він мій compadre[21].
— Мені він схожий на малого педика з центру, — озвався той, що казав на Боббі cabrón і putino. — Я його троха навчу поваги.
— Йому твоя наука не тре’, — відповів Ді. — Хочеш, я тебе зара’ навчу, Мосо?
Мосо, насупившись, відступив, дістав з кишені цигарку. Один з хлопців клацнув запальничкою, а Ді потяг Боббі трохи далі вулицею.
— Ти що тут робиш, amigo?[22] — спитав він, хапаючи Боббі за плече татуйованою рукою. — Ти що дурний, лазити тут сам, та ще й вночі, то чисто, блять, loco[23].
— Інакше не можна, — пояснив Боббі. — Мені треба знайти дядька, з яким я був учора. Його звати Тед. Старий, худий і дуже високий. Ходить ніби трохи згорбившись, знаєш, як Борис Карлофф, той, що в жахастиках.
— Бориса Карлоффа я знаю, але ніякого, блять, Теда, — сказав Ді. — Такого вопше не бачив. А тобі, чуваче, треба звідси драпати.
— Мені треба в «Кутову лузу», — заперечив Боббі.
— Я тільки шо звідти і нікого такого, як Борис Карлофф, там не бачив.
— Ще зарано. Він мав би бути там між о пів на десяту і десятою. Мені треба бути там, коли він приїде, бо його переслідують одні типи. Вони носять жовті плащі й білі туфлі, їздять на великих, підкреслено шикарних машинах… одна з них — пурпуровий «десото» і…
Ді схопив його, різко розвернув і так сильно притис до дверей ломбарду, що Боббі на мить здалося, ніби він таки вирішив взяти приклад зі своїх вуличних приятелів. У ломбарді якийсь старий з прикрістю повернув голову зі зсунутими на лисину окулярами, але знову втупився в газету.
— Jefes[24] у довгих, жовтих плащах, — видихнув Ді, — я їх бачив. Дехто з наших теж. З такими не хочеться зачіпатися, chico[25]. З ними шось не то. Вони якісь неправильні. Проти них круті хлопці, шо зависають у таверні «Мелорі», — вопше добряки.
Щось у виразі обличчя Ді було від Саллі-Джона. Боббі пригадав, що Ес-Джей бачив кількох дивних типчиків неподалік від міського парку. Коли він запитав, що в них було такого дивного, Саллі сказав, що точно не знає. А Боббі знав. Саллі бачив ницих. Вони вже тоді винюхували по околиці.
— Коли ти їх бачив? — спитав Боббі. — Сьогодні?
— Пацан, та дай передихнути, — спинив його Ді. — Я лиш дві години, як очі продер, і майже весь час сидів у ванній, набирав людської подоби, шоб на вулицю вийти. Я бачив, як парочка їх виходила з «Кутової лузи»… позавчора, по-моєму. Останнім часом там дивні діла творяться. — Ді поміркував якусь мить, а тоді гукнув: — Чуєш, Хуане, тягни свою дупу сюди!
Любитель тягати за чуприну галопом кинувся до них. Ді заговорив до нього іспанською. Хуан відповів, тоді Ді коротко додав ще щось, тицяючи пальцем у Боббі. Хуан нахилився над Боббі, впершись руками в коліна своїх кантових штанів.
— Ти бачив тотих типів, та?
Боббі кивнув.
— Одна група в великому, фіолетовому «десото», друга — в «крайслері», а ше одна — на дев’яносто восьмому «олдсі»?
Боббі знав лише про «десото», однак ствердно кивнув.
— Оті машини — вони несправжні, — проказав Хуан і скоса зиркнув на Ді, чи той не засміється. Ді не сміявся, тільки кивнув Хуанові продовжувати. — То — шось інакше.
— По-моєму, вони живі, — сказав Боббі.
Очі Хуана загорілися.