Коли Клаус відійшов до нових покупців, Гертруда поклала мені руку на плече:
— Юліано, не гнівайтеся, але вам, отак відразу перевтілившись, не варто дуже квапитися. — Я поглянула здивовано на неї. Вона пояснила: — Від того, що ви натягнете на себе жіноче вбрання, ви жінкою ще не станете. У вас вся поведінка чоловіча. Ваша рішуча важка хода, ваші швидкі рухи, те, як ви повертаєте голову, як розмовляєте, зраджує у вас більше чоловіка, аніж жінку. Ліва рука у вас ніяк не може заспокоїтися, весь час вона у пошуках руків’я шпаги, на який звикла опиратися. Права — тягнеться до пояса з пістолями. Ви просто не знаєте, що робити зі своїми руками. Ви здебільшого дивитеся гордо й звисока, у вас гарні витончені вуста, а ви їх зціплюєте, аж у кутиках з’являються зморшки.
Я була ошелешена. Я раптом усвідомила для себе цю жахну правду — роками грати роль чоловіка далося мені взнаки. Я ледь не заплакала. Отже, я не можу найближчим часом з’явитися у Львові. Тепер у мені запідозрять перевдягненого чоловіка, а то й звинуватять у відьмацтві.
Прибіг захеканий Герман і повідомив, що голландський корабель, який позавчора прибув до Ґданська, надвечір відчалює до Лємберґа. Але за два тижні буде іспанський ґалеон.
— От і чудово, — втішилася Гертруда, — ми проведемо з вами незабутні дні. Ви не будете розчаровані.
Виходу й так не було. Я змирилася. Відрахувала гроші за вбрання, а Герман усе спакував до двох валіз, виплетених з лози. За валізи Клаус гроші брати відмовився.
— Це така дурничка, що й дискутувати не варто. Герман занесе все до нас. А ви, як я розумію, збираєтеся на гулі?
— Авжеж, — відповіла Гертруда, — я бачу, що випогодилося, то ж підемо прогулятися.
— Але якщо трішки затримаєтеся, — сказав з таємничою усмішкою Клаус, — то матимете честь познайомитися зі шведською королевою Христиною[18]. Вона у мене замовила делію і незабаром повинна завітати. Надзвичайно розумна панна, володіє багатьма мовами: німецькою, данською, голландською, італійською, іспанською, давньогрецькою та латиною. З книжками не розлучається. Казав мені товариш, який має книжкову ятку, що вона закупила в нього цілу скриню книжок. Щоправда, є в неї одна муха — відмовилася від женячки. Прочитала про Єлизавету Англійську, яка теж вирішила все життя дівувати, і на маєш — вона й собі звар’ювала. Правда, вона не вирізняється вродою, як і більшість розумних і талановитих жінок, хоча, звісно, є винятки, — тут він з усмішкою показав обома руками на нас. — Але попри те — ходяча енциклопедія, як на свої двадцять два роки. А! — загорівся він. — Ось і вона!
До крамниці в супроводі двох краль саме заходила панна з каштановим кучерявим волоссям, гострим яструбиним носом і великими очима. Клаус вклонився, Гертруда присіла, розправивши обіруч сукню, а я так присідати не вміла, то лише вклонилася, що викликало в королеви неабиякий подив, і вона здивовано зиркнула на Клауса. Той поквапився все пояснити:
— Ваша величносте, дозвольте вас зазнайомити — це моя дружина Гертруда, а це панна Юліана, яка мала такий великий потяг до медицини, що мусила перевдягнутися за хлопця, щоб навчатися в університеті. Тому вибачте її за те, що не пошанувала вас, як годиться.
— Але я вже взялася за її світське виховання, — додала Гертруда.
Королева нарешті розморозила вираз свого обличчя, погляд її відчутно потеплів, і вона усміхнулася:
— Нічого-нічого, дівчата, які прагнуть науки, викликають у мене велику повагу.
Голос вона мала грубий настільки, що нагадував мій, коли я вдавала юнака.
— Я також книгоман, — промовила я італійською.
— О, приємно бачити начитану панну, — відповіла вона італійською. — Що ви прочитали останнім часом?
— «Толедські вілли» Тірсо де Моліни[19], а ще сатиричну поему Алессандро Тассоні[20] «Украдене відро», «Метафізику» і «Місто Сонця» Томмазо Кампанелли[21]. На черзі «Кульгавий біс» Луїса Велеса де Ґевари[22].
— Чудово! Я теж читала Кампанеллу. Чесно кажучи, мені не надто подобалося, що він без поваги ставився до античної літератури й філософії, які я обожнюю. Мені більше подобалася його поезія. А як вам Сенека і його листи до Люцилія?
— Я ними розкошувала й смакувала.
— О, так. Це не можна читати запоєм, тільки смакувати. До речі, я листуюся з Рене Декартом[23]. Можливо, вдасться його переманити до Швеції. Його листи дуже цікаві. Буквально днями отримала листа, де була фраза, яка не покидає мене: «Щоб осягнути істину, треба відкинути всі ідеї, які досі нам прививали».
— Я чула, ви придбали в Ґданську багато книжок.
— Так, всюди, де я буваю, купую книжки й картини. Я б охоче з вами ще погомоніла, якщо ви не заперечуєте.
Звісно, я погодилася, королева поміряла делію і передала її фрейлінам, а відтак взяла мене під руку й повела на вулицю. Тільки тут я помітила, що вона злегка накульгує. Труді помахала мені з підбадьорливою усмішкою. На вулиці королеву чекала темно-зелена карета, запряжена чвіркою білих турецьких жеребців, які нетерпляче перебирали ногами й трясли гривами.
— Пропоную поїхати до мене в гості. Там нам буде найзручніше.
Ми сіли в карету разом із фрейлінами, охоронці вискочили на задню приступку, і карета поторохтіла по брукові. Королева мовчала. Я теж. Фрейліни здивовано мене розглядали. Мабуть, їм не подобалося моє вбрання, яке, як казав Клаус, вийшло з моди, і вони дивувалися, що королева в мені знайшла.
Карета зупинилася біля будинку, помальованого у блакитний колір. Саме його найняла королева на час перебування в Ґданську. Вона відразу мене повела до покою, в якому були розставлені її книжки. Їх справді було багато, як і картин, які вона демонструвала з неприхованим захватом. Потім запросила до столу, де ми наодинці ласували горіховим тортом, гранатами, інжиром, помаранчами й білим рейнським вином. Вона розпитувала мене про моє навчання в Падуї дуже детально, а також, як мені вдавалося грати роль хлопця, і казала, що й сама б так зробила, якби не те, що мусить бути королевою. Бо найбільше вона любить науку, а не державні справи. І взагалі її виховували як хлопця, бо й чекали на хлопця, але мати народжувала самих дівчат. Христина любила лови, вчилася фехтувати і їздити на конях. Одного разу вона впала з коня, і з тих пір почала кульгати, а одне плече в неї вище за друге. А ще вона захопилася медициною і ходила на лекції, де медики різали трупи, а вона уважно стежила, їй теж хотілося б вивчати медицину, з неї, можливо, вийшов би непоганий хірург. Навіщо вона мені це розповідала? Таке враження, що знайшла в мені рідну душу, якій можна вилити все. І вона виливала, розповідаючи також, що вирішила ніколи не виходити заміж.
— Шлюб накладає зобов’язання, які мені ще не відомі, і я не можу сказати, чи я здолаю коли-небудь огиду, яку почуваю до них. Навіть найкращий чоловік не вартує, щоб заради нього жертвували свободою... Я з дитинства була упереджена проти чисто жіночого погляду на речі. Я не бачила жодної можливості бути жінкою в повному розумінні цього слова, з її слабостями, думками й діями, часто позбавленими логіки. Для мене вагітна жінка схожа на свиноматку. Я ненавиділа свою матір. Товариство чоловіків було мені цікавим. Але якщо я інколи надавала перевагу їм, то не тому, що вони чоловіки, а лише тому, що вони не жінки. А жінки здебільшого жахливі манірниці. Мені здається, ви не така.
Вона поклала долоню на мою руку, долоня була прохолодна й бліда, я повернула свою долоню догори й стиснула її, наче ручкаючись, так ми сиділи з хвилину, передаючи одне одному холод і тепло. Я відчувала, що моя долоня починає впрівати, але не важилася її висмикнути, аж поки це не зробила королева. Її обличчям блукала загадкова усмішка, вона налила собі повний келих вина й задумливо пила.
— Зараз мої війська облягають Прагу, — промовила вона. — Імператор Рудольф зібрав чудову бібліотеку, хоча й у мене не гірша. Але в нього є окремі рідкісні раритети, які не дають мені спокою. Я хочу здобути «Біблію диявола» і «Срібний Кодекс». Ви, часом, нічого не чули про «Біблію диявола», створену в Лємберґу в Бернардинському монастирі?
19
Моліна Тірсо де (1579—1648) — іспанський драматург, доктор богослов’я, монах і офіційний історіограф ордену мерседаріїв.
23
Декарт Рене (1586—1650) — французький філософ, якого королева Христина переманила до Стокгольму, де він застудився й небавом помер.