Одним свідком мав бути доктор Гук, другим хотіла тітка Клавда. Священик просив, аби по можливості й другий свідок був чоловіком.
— Що за консерватизм! — вихопилося в доктора Безбородька, який, за порадою Катерини, потурав химерам тітки Клавди, бо то може оплатитись.
Священик, добродушний черевань, пояснив Безбородькові:
— Власне кажучи, нема закону, що забороняв би жінці бути за свідка. Сказано тільки, що й жінка може бути свідком при шлюбному акті, якщо — це виразно зазначено — є при здоровому розумі. Моя засада: з богом у небі і владою на землі краще не задиратись. З того виходить, мої любі, — додав ще, — церква нерадо допускає жінку за свідка. Так.
Потішав, що другого свідка він сам підшукає. Це звичайна формальність, і може її виконати хто-небудь, навіть піддячий. Є навіть забобон, який каже, що свідок з простолюдця приносить щастя молодим парам.
— Звичайно, церква відкидає забобони, — застерігся запобігливо отець парох, але Катерина з Безбородьком встигли вже перекинутись поглядом.
Річ ясна, що пояснення, яке дав отець парох, не можна було передати тітці Клавді. Легко було наразитись не тільки на смертельну образу, але ще й шкоду, бо Клавда належить до натур, що помсту вважають за справу честі. Катерина, яку поєднували з тіткою Клавдою якісь таємні інтереси, дістала навіть мігрень з цього приводу. Олена й собі зажурилась. Не говорила багато, зате поплакувала по кутках.
— Ще як і Клавда від нас відійде, тоді ми зовсім пропадемо.
— Що мама говорить? — хотіла якось заспокоїти її Ольга. — Хіба тепер допомагає нам тітка чим-небудь? Хай мама не робить з мухи вола, краще буде. Образиться тітка Клавда, то образиться… Що ми тут винні?
На таку балаканину Олена тільки махнула рукою: діти знають своє, а вона своє.
Справа була не в матеріальній допомозі, якої Олена і так ніколи не очікувала від Клавди. Ішлось — не вміла цього ясно сформулювати собі, а тим більше кому іншому — про саму прихильність такої міцної і безоглядної людини, якою була Клавда. Спілка з Клавдою була ніби змовою проти злих сил, якоюсь гарантією, що фортуна Клавди бодай тінню своєю захистить від злого й тих, що стоять поблизу обранки.
Такі були плутані міркування Олени, а всі вони походили від того, що вона ціле своє життя, немов плющ, підсвідомо, голим інстинктом, шукала для себе якоїсь міцної опори. Колись тією опорою був Аркадій, тепер роль його Олена перенесла, сама того не відаючи, на Клавду. Втратити Клавду — значить, знидіти, як плющ без опори. Тим-то Олена брала собі так близько до серця відмову пароха щодо Клавди.
І коли вже настрої в домі стали зовсім нестерпними, коли вже навіть така врівноважена людина, як Ольга, пройнялась ними, знічев'я і на превелике задоволення для всіх Безбородько винайшов чудовий, можна сказати, геніальний вихід.
Він попросив тітку Клавду заступити на весіллі його покійну матір.
— Я б ніколи не подумала, що він такий спритний, — з гордістю призналась Катерина Олені.
— Слава богу… слава богу… — заспокоїлась відразу Олена.
Виходило, що з чужих на обіді буде тільки доктор Гук, якщо його можна за чужого вважати. Другий свідок, піддячий, чи хто там мав бути само собою, не входить в рахунок. Тим часом до весільного столу сіло понад чотирнадцять осіб, крім домашніх, які почасти підсідали до столу, почасти обслуговували гостей.
Почалося з того, що за чотири дні перед шлюбом Катерини стрийко Нестор привіз пшеницю на продаж.
Приїхав веселий, з смушковою шапкою набакир, радий, начеб на лотереї виграв. З його хаотичних слів («пане добродію», «пане добродію») зрозуміла Олена, що йому вдався черговий золотий інтерес. Зрештою, трудно було його до ладу зрозуміти, бо бігав по кімнатах, потирав руки (жестом цим нагадував Олені Аркадія), щипав дівчат за підборіддя, і лише за кавою дійшло до Олени, в чому саме полягає той золотий інтерес.
Повітовий союз закупив по їх селах пшеницю по дуже вигідній для себе ціні. Нестор з патріотичного обов'язку, пане добродію, цілі два дні агітував по селах, аби хлопи ні півкорця не продали приватникам. «Невже ж аж стільки пшениці вродило цього року?» — питає без особливої цікавості Олена. Аркадій ніколи не цікавився родючістю землі, тому й для неї залишились ці справи поза колом життєвих інтересів, але хотіла бути ввічливою до Нестора.
— Пшениця вродила в цьому році? — регочеться Нестор. — Саме тому, що не вродила, повітовий союз скуповує її. Хлоп теж не має пшениці, але тиснуть його податки, й змушений продати навіть те, що залишив для себе на паску. Але не в цьому перчик, пане добродію! Не в цьому, солодка Гельцю. Весь сук в тому, що Нестор (маємо голову не тільки для того, аби смушкові шапки носити, пане добродію!) свою власну пшеницю продав саме приватникові на два проценти вище того, що заплатив повітовий союз!