— А ти знаєш, я сьогодні подумав, що добре зробив, пішовши у попи. Уяви собі, пане добродію, яка була б з тебе жінка офіцера, а на попадю — ти вимріяна.
— Тоді б ти розвівся зі мною й оженився б з Ілаковичкою! — вибухнула нарешті Несторова, яку буквально душив біль від ревнощів.
— О! З тої я зробив би справжню даму, — цмокнув отець Нестор. Коні, яким надокучило оте безглузде чекання у збруї, взяли це за сигнал для себе і рушили з місця.
Гаврило наздогнав коней уже у воротах. Ляснув батогом, і отець Нестор ледве встиг послати останнє «па» в спину своїй благовірній.
Хоч офіціально замовлено тільки одного священика, вінчали Катерину і Безбородька аж чотири попи, і само собою всі вони були на весільнім обіді, чи то пак вечері. Мав це бути з їх сторони доказ пошани пам'яті покійного товариша і свого роду відзнака для Безбородька, але честь ця потягла за собою нові витрати, так що й Безбородько, й Катерина дуже радо обійшлися б без неї. Саме світло у церкві коштувало їм понад тридцять злотих.
Лише Зоня снувала по церкві, як пава, одурманена блиском майстерних електричних павуків і пахощами кадила, майже непритомна від важливості, центром якої були вони, Річинські.
Річинські вчинили те, що тиха церковка перетворилась на ілюмінований храм. Річинські були причиною, що люди, передаючи один одному цю незвичайну вістку, поспішали до церкви, як по свячену воду на водохрещі. Катерина намагалась бути спокійною. У темно-блакитному, добре припасованому до її постаті костюмі з сріблястим лисом довкола шиї і в білому фетровому капелюсі, з поцяткованою імітованими пластянками снігу сіткою на очах, вона виглядала якщо не елегантно, то бездоганно пристойно.
Перед самим актом вінчання підійшла до неї жінка гімназійного катехита, теж товариша покійного Аркадія, і шепнула на вухо:
— Як будете ставати навколішки, то старайтесь спідницею прикрити полу костюма нареченого.
Катерина подякувала їй усміхом за доброзичливість…
Не потребувала хапатися за чари. Богу дякувати, Філько й без того привчається поволі йти за порадами, які вона йому розумно і дуже обережно підсуває.
Коли молоді вийшли з церкви, скоїлося маленьке замішання: машина, призначена для молодих, зникла. Як згодом вияснилося, Несторові в останню хвилину стрельнула ідея прикрасити машину зсередини білими хризантемами.
Затримка з машиною зіпсувала настрій молодим. Катерина подумала, що це — поганий омен для нового життя, а Безбородько кляв у душі пришелепуватого Нестора, через дурні вибрики мусить чепіти на сходах на прилюдне видовисько.
Для багатьох знайомих це була добра нагода скласти молодим свої поздоровлення, бо через тисняву у церкві не кожному вдалося виконати цей приємний товариський обов'язок.
Незадоволений ситуацією, Безбородько автоматично тис простягнуті йому руки і так само автоматично розтягував губи у вимушену усмішку, не дуже приглядаючись, кому належать ті руки.
Наостанку підійшов до нього високий, хоч дещо згорблений чоловік у модному англійському осінньому пальті і кепці з того самого матеріалу.
Безбородько впізнав Сулімана щойно тоді, коли той зняв кепку. По шкірі пана молодого морозцем пробігло обурення, підсилене ще й тією обставиною, що машина не з'явилась, а Суліман, на біду, був останній з тих, що поздоровляли. Аж тепер він справді приверне до себе загальну увагу! Це не тільки нахабство, а й спроба скомпрометувати зятя Річинських в очах нашівської еліти.
Та, побачивши, з якою грацією Катерина наставляє маклерові руку для поцілунку, Безбородько трохи прийшов до тями. «Вифрантився, — подумав про Сулімана, — старий злодій так, що не відрізниш його від решти товариства». Напевно, мало хто з публіки й пізнав його, а більшість прийняла за приїжджого гостя.
До церковних сходів під'їхала машина з букетом хризантем біля руля.
Пізніше Безбородько не міг пояснити собі, як це сталося, що, власне, Суліман був тим, хто відчинив їм дверцята машини, коли молоді під'їхали до будинку по вулиці Куліша.
І тут він!
Допомагаючи дружині зібрати шлюбний серпанок, аби не зачепився де, Безбородько, наче в нагороду за шанобливу вірність маклера, шепнув йому довірливо:
— Отже, Суліман, я зможу нарешті спокійно спати…
Суліман плямкнув губами.
— Так пан доктор думають? — запитав співучим протяжним голосом, що видався Безбородькові підозрілим.
— Ви що?
Страх, що блискавичним зигзагом пробіг по обличчі Безбородька, справив видиму приємність маклерові, але тут же він пожалів молодого і додав:
— Ну, хто видів спокійно спати біля молодої дружини? Перепрошую, що так нефортунно висловився.