— Нахабна дівка! — не стерпіла Зоня. — Аж руки сверблять.
Тепер усі кинулись до передпокою: де Катеринине пальто? Де докторове хутро? Єдиний слід по втікачах — брудна пляма біля вікна, на підлозі, що залишилась від Безбородькових калош. Мариня як єдиний свідок втечі молодих поважно й повільно розповідала, як паннунця насамперед винесли з хати одну валізку, потім якийсь клунок, гейби з постіллю чи убранням, потім вийшов доктор з двома валізками, а щойно за ним паннунця, рахувати, наша докторова. Мариня спеціально підкреслила, що Катерина двічі поверталась до хати.
— Аби як гірко було дома, а як солодко замужем, то що батьківський дім — то батьківський, і серце болить покидати його, — але останнє філософське зауваження мало кого цікавило.
Нестор, хоч і свій, але необізнаний в інтимних взаєминах Річинських, запропонував взяти фіакр і хоч під ранок налетіти на Джерельну.
— Тут було весілля, а там будуть поправини.
Але доктор Гук, у якого почало трохи світати в голові, взяв п'яного Нестора під руки і відмовив його від цього наміру:
— Я вважаю, отче, що тут не так справа амора, як… — зробив пальцями рух, наче рахував гроші.
— Ага… ага… — притакнув по-п'яному Нестор, хоч не міг зрозуміти, що спільного мають гроші з його пропозицією.
Поволі всім, крім, здавалося, однієї Олени, стало ясно, в чому справа. Вона ходила по кімнатах з палаючим від припливу крові лицем, наче шукала Катерину. Прикладаючи долоні до лиця, з якого пашіло жаром, бубоніла про себе:
— Але ж навіщо це? Навіщо? Так негарно вийшло… Як вона не розуміє, що це не личить!.. Навіщо було?
Зоня, жовта від недоспаної ночі, якась аж зеленкувата, кинула Олені з злою, перекошеною усмішкою:
— Чи мама бодай розуміє, що означає ця втеча? Гарно віддячилась мамі мамцина дочка за те, що мама допомогла їй своїми клейнодами зловити чоловіка. — Не діждавшись відповіді, Зоня піднесла голос і запитала вже з викликом: — Чи мама розуміє, що вона втекла, аби нас не брати до себе?
Олена для святого спокою притакнула головою. Вона, що на кожне зло як противагу знаходила щось добре, пригадала собі, як сердечно з нею прощалася Катерина, коли йшла слухати свою першу оповідь, усвідомила зміст тодішніх Катерининих слів, поданих у такому віродостойному тоні, і не повірила Зоні. Бідна дівчина просто заздрить щастю сестри. Наталя Ілаковичева, чи, як тепер говорилося в родині Річинських, Ілаковичева старша, щоб якось уладнати цю неприємну історію, почала розповідати аналогічний випадок, коли молоді теж викинули подібний фортель: встали з-за весільного столу, буцімто молодій забаглося свіжого повітря, сіли у заздалегідь приготовлений фаетон і драпнули просто на вокзал, а там за кордон у шлюбну подорож.
Врешті й до свідомості п'яного Нестора дійшла фактична причина Катерининого фортелю.
— Ловка-то ловка, але груба робота, пане добродію! Не сподівався такого від панни молодої.
Щоб не зірвалась забава, яка щойно починала набирати відповідного темпу, Нестор, галасуючи та широко жестикулюючи, став заганяти гостей до залу:
— Прошу, пане добродію, прошу, не псуймо собі забави! Я розумію, молоді… Сам таким був колись. Де поділася Несторова? Вона б могла посвідчити, пане добродію, що я сам на своєму весіллі не міг діждатись, поки гості розійдуться. Ха-ха-ха…
— Гм, брат забувається! — крикнула тітка Меланія, погрозивши пальцем Несторові.
Обидві її дочки зашарілися, встромили носи у тарілки та копирсали виделками у страві, не підносячи її до рота.
— А що я такого сказав, пане добродію, що братова картає мене при всім чеснім народі? Вони, хай братова подивиться, ревно зайняті їжею і нічого не чули. Правда, Аврельцю? Правда, Марусько, ти не чула, що стрийко тут говорив? Прошу гостей, прошу докупи, пане добродію! А ти, Гелюню, гнівайся не гнівайся, але зараз прийде сліпий Іцко з своєю капелою.
— Бійся бога, Несторе, я ж тебе так просила!..
— Тільки один мазур, Гелюсю. Що ж то за весілля було б без білого мазура?
І, підібравши рясу, він пустився півколом, відбиваючи закаблуками: люля-лю-ля-люля-ля. По кількох підскоках захитався і був би повалився, коли б випадково не наткнувся на Ольгу.
— Що ж ти, пане добродію, ходиш-бродиш, як привид смерті?
Він хотів, за своєю звичкою, вщипнути Ольгу за підборіддя, але вона різко відсторонила його руку. Ганебна втеча Катерини буквально ошелешила Ольгу. Вона краще від усіх розуміла, що саме криється за цим грубим фортелем сестри. Дещо отямившись, тобто повіривши нарешті, Ольга зразу ж побігла думками до Бронка Завадки.