Выбрать главу

Проїхавши повз високі мури цитаделі у центрі міста, і похмурі будівлі єзуїтського колегіуму, ридван, нарешті зупинився поблизу великих чавунних воріт з помпезним, різаним на дубових дошках гербом роду Замойських. Позаду, дещо зіпсувавши враження від приїзду блискучого, оточеного почтом з крилатих гусар кортежу, зупинилися вози з закутими в кайдани бранцями і охороною у потемнілих обладунках, з зарослими двотижневою щетиною пиками.

Дверцята вкритого пилом ридвану розчинив манірний лакей, одягнений у шиту сріблом ліврею. Ще кілька служників, як дві краплини води схожі на першого, завмерли обабіч розчинених воріт, шанобливо схиливши голови в довгих рудих перуках. А до воріт уже поспішав, долаючи мармурові сходи, сам господар, якого завчасно попередили про приїзд шляхетного гостя. З гордовито піднятою головою, з холодним блиском в очах і благородною сивиною у зачісці, зодягнений у шовкову сорочку, підпоясані шкіряним чересом бриджі, і підбитий чорним лискучим хутром жупан, недбало накинутий на плечі, він у цілковитій тиші наблизився до прибулих.

— Дякувати святому Михайлу, захиснику всіх подорожніх, я дочекався вельможного пана і тепер маю нагоду особисто вшанувати переможця і тріумфатора! — з посмішкою подав він руку Жолкевському, коли той виліз з ридвану і ступив на плити подвір'я. — Маю надію, ви досхочу намотали з клятих хлопів їхніх смердючих кишок?

Жолкєвський поморщився. Крім цілої низки вад, які він вбачав у характері коронного гетьмана, ще ця здатність до міцних висловлювань! Все таки він потиснув простягнуту руку і з полегкістю зітхнув. Йому було так приємно опинитися тут після довгої подорожі, що він забув навіть свою неприязнь до Замойського, тож відповів цілком щиро:

— Дякую, любий пане Ян за теплу зустріч і ваші слова. Клянуся гонором, я почуваюся немов мореплавець, який повернувся в порт до цивілізованого життя після довгого блукання просторами океанських пустель.

— Хоча Україну навряд чи можливо порівняти з океаном, — схилив голову Замойський, все ще хитрувато підсміюючись, — щодо пустелі погоджуюся з вами цілком, мій друже.

Обидва гетьмани повернулися до Гейденштейна, який з насолодою розрівнював затерплі під час подорожі ноги, проходячись по подвір'ю.

— Вітаю і вас, пане Райнольде, — простягнув руку секретареві Замойський. — Мушу визнати, що мені великою мірою не вистачало ваших дотепних жартів і чіткої впорядкованості, з якою ви зазвичай вели мої справи.

Гейденштейн схилився в поклоні й відповів повним благоліпності голосом:

— Дякую, ваша ясновельможність. Для мене надзвичайно яскравим спогадом довіку залишиться вся минула кампанія. І хоч я, з огляду на можливість втрати прихильності до мене чарівної пані Замойської, не дозволив собі привезти для вас зі степу дику сарматку, залишаю за собою, в якості спокутування гріхів, обіцянку висвітлити героїчні подвиги славетного польського лицарства.

— Браво! — навіть зааплодував Замойський. — Впізнаю мого пана Райнольда. Маю надію, ваша милість, у вас була нагода оцінити належним чином дотепність мого секретаря?

«Гейденштейн і дотепи — подумав Жолкєвський, — це все одно, що очікувати дотепів від драгунської кобили!»

А вголос вимовив, картинно зітхнувши:

— О, не майте щодо цього ніяких сумнівів. Можливо, я навіть занадто звик до його жартів. Але вони ніщо в порівнянні з талантом пана Райнольда підняти настрій за допомогою простих речей…

Замойський з розумінням прикрив повіками очі.

— Розумію пана. Так, так! Карафка ґданської горілки і добра розмова! Хіба пан Єзус винайшов щось краще для подолання довгого шляху?

— Ніяких сумнівів!

Та Замойський вже не чув останнього зауваження. Погляд його впав на вози з бранцями і прикипів до них. Вози почали оточувати цікаві перехожі, тож жовнірам доводилося, застосовуючи лайку і ратища алебард, звільняти від сторонніх простір навколо полонених. Такі дії викликали серед швидко зростаючого натовпу гомін невдоволення.

— З вашого дозволу, пане Жолкєвський, — багатозначно поглянув коронний гетьман на польного і вказав на полонених.

— Вони ваші, пане Ян, — вишкірив Жолкєвський пожовтілі зуби, — мій скромний подарунок для вашої милості. Отже, ви вільні чинити з ними на свій розсуд, хоч і переколоти усіх цієї самої миті.

Замойський відірвав погляд від одягненої в закривавлене лахміття постаті Наливайка і зиркнув на Жолкевського.

— Для першого разу достатньо короткої розмови, ваша милість! — холодно вимовив він і додав, зробивши особливий наголос на слові «ката», — я, здається, ніколи не брав на себе обов'язків ката!

Жолкєвський, стиснувши зуби, промовчав. Коронний гетьман кинув на нього ще один погляд, круто повернувся і покрокував до возів. Жолкєвський з Гейденштейном і лакеями, не гаючись, поспішили за ним, утворюючи почет, що робило підхід коронного гетьмана до закутих у кайдани козаків урочистим і якоюсь мірою символічним — переможець приймав від своїх підлеглих головний військовий трофей — поваленого у порох ворожого ватажка.

Помітивши наближення високого начальства, жовніри виструнчилися і завмерли, стискаючи в руках алебарди. Рудовусий поручник, який командував охоронцями, з ляском дістав з піхв шаблю і взяв на караул.

— Встань, пся крев, — засичав він до Наливайка, але той лише зручніше вмостився на своєму місці. Поручник, вкриваючись нездоровим рум'янцем, люто зиркнув і ступив до козака.

— Облиште, поручнику, — змахнув рукою Замойський, коли опинився поруч і звернувся до Северина, — ну от і все, лотре. Нарешті ти перед моїми очима. Не бажаю тобі здоров'я, адже не дуже розумно бажати здоров'я вівці, яка потрапила до рук різника. Воно тобі більше не знадобиться. Хіба зачекати кілька тижнів у варшавській в'язниці, доки ми почнемо сейм. Справа в тому, що тоді шановне панство зможе на власні очі побачити, як твоя голова полишить своє місце на плечах. Клянуся моїм мечем, у багатьох, як тут у воєводстві Руському, так і в Польщі, таке видовище викличе полегшення і відчуття справедливості. Ти згоден?

Наливайко мовчав. Спокійним поглядом позирав на магната, після чого той почав шаленіти.

— Як смів ти, псяча крев, — кричав він верескливим голосом, — здіймати свою нечестиву руку на недоторкану шляхту? На людей, чий родовід ведеться від прадавнього народу Сарматів і кому призначено Богом панувати над вами. Як смів писати листи панові крулю, пропонуючи йому нечуване! Віддати тобі Україну в обмін на припинення бунту? О, свєнта Марія Магдалина, немає для тебе кари достойної твоїх пекельних діянь. Проте я знайду її, і бачить Бог, змушу тебе відчути кожну мить страти. Ти мовчиш, розбійнику?

Северин мовчав.

— Ти уявив себе вождем українського народу, мерзенний хлопе, — дещо (трохи?) заспокоївшись продовжив гетьман. — Гадав, що ладен здолати лицарство Речі Посполитої? Без сумніву, ти не лише бунтівник! Ти дурний бунтівник, якщо міг таке собі уявити. В Європі немає війська рівного нам по силі. Тож не вам, смердючим хлопам, випробовувати силу лицарської зброї. Ти, напевне, вважав себе полководцем? Людиною, яка здатна відчути на собі прихильність Марса? Знай, реблізанте, навіть те, що ти ще живий, є наслідком сприятливих для тебе обставин. Тому що в мене не доставало (вистачало) часу тобою займатися. Тому що для Речі Посполитої протягом останніх двох років важливіше вирішення молдавського питання. Але ти все таки зміг допекти! Що ж, як ми обидва можемо бачити, все закінчилося не на твою користь. Я навіть скажу більше: тебе просто продали, бажаючи відвести наш гнів від власних голів. Твої ж соратники, лотре! Вони, немов заблудлі вівці пастиря, благали нас, слізно благали. І ми дали їм обіцянку не забирати їхніх нікчемних життів в обмін на твою голову. Вони погодилися радо, хлопе! Але чого варта, — Замойський уп'явся презирливим поглядом у повиті імлою очі козацького отамана, — обіцянка, яку дають бидлу? Ха–ха–ха! Вона не варта ні шеляга! Ми вкрили вашим підлим трупом землю на кілька миль, аби сморід відлякував твоїх наступників наслідувати тобі і гори ваших кісток були пересторогою неспокійним головам, яким заманеться йти стопами бунтівників. І виною їхньої смерті є ти, хаме! Отже, я хочу, щоб ти знав: ти привів своїх людей до такого кінця. Привів, бунтуючи їх проти панів, яким мали слугувати за укладом, призначеним самим Богом!