— Ви бридкіші за судових приставів! — вигукнув він. — Сьогодні ви ні на що не придатні, день пропав, моя порада — снідати.
По тих словах Тайфер вийшов віддати накази. Жінки, розслабленою ходою рушили до дзеркал, щоб опорядитися. Всі прочумались. Найрозбещеніші повчали найрозважливіших. Куртизанки підсміювалися з тих, хто, як видно, не знаходив у собі сили повернутися до виснажливого бенкету. За одну хвилину привиди пожвавились, почали збиратися гурточки, звернулись одне до одного з запитаннями, заусміхалися. Спритні, моторні лакеї швидко розставили все в кімнатах на місце. Було подано розкішний сніданок. Гості кинулись до їдальні. Тут усе ще мало незгладимий відбиток учорашньої оргії, але зберігався хоч проблиск життя й думки, як в останніх корчах умирущого. Ніби під час карнавалу, розгул був похований масками, що втомилися танцювати, втомилися пиятикою, але попри все, вперто бажали розважатися далі, аби лиш не признатись у власному безсиллі. Коли безстрашні гості всілись круг капіталістового столу, Кардо, що напередодні після обіду передбачливо зник, аби докінчити оргію в подружньому ліжку, раптом з’явився знову, догідливо й солодко усміхнений. Здавалося, він пронюхав про якусь спадщину й ладнався її посмакувати, складаючи опис, переписуючи його начисто, й розділяючи майно, — про спадщину, щедру на всілякі нотаріальні акти, гонорари, не менш ласу, ніж соковите філе, в яке амфітріон саме стромляв ножа.